Сонні стодоли світла.
Ніч висіває зерно.
Росяні обереги.
Китиці білих снів
ледве хитає вітер.
По крапелині небо
Легко,
неповоротньо
стелиться нам до ніг.
Стелиться, наче руно,
наче весільна постіль.
Не поспішай словами
креслити міф долонь
Я постою ще трохи
й мовчки піду у повінь
Сивих очей
гарячим
сяйвом навколо скронь.
Я постою ще трохи,
щоб у тобі тривати.
Терном архіпелаги
світла в обруччях тьми
знов воскрешають диво,
щоб на забутій карті
долі,
воскресли ми.
