Пробач мене за приступ смутку,
Що нестримно тече по щоках.
Лише ти маєш право відчути,
Як тремтить безпорадно рука.
Повір, я не хотіла сліз,
Але правда не вміє чекати,
Наші душі так тісно сплелись,
Що їх несила розвінчати…
Коли ми сходимось ось так,
Щоб потім знову розлучитись,
Я почуваюсь ніби птах,
На хвильку випущений з клітки!
Як відсіяти зайві слова
І куди спершу цілувати?
Адже час так швидко мина
Для тих,хто вміє цінувати…
Ще мить і заповниться зал,
Ми заграємо звичні ролі –
Я поїду на клятий вокзал,
А ти танцюватимеш соло…
Нас чекає безмежний простор,
У кожного – своє небо,
Та куди б не завів коридор,
Пам’ятай, я – ніхто без тебе!
хник 
