Гарячий подих хижака,
Голодні очі напроти…
Навіщо знати,де межа,
Коди зрікаєшся свободи?
Навіщо стримувать потік,
Коли вже зникли перешкоди
І розпочато довгий лік
Моментів муки і насолоди?
Допоки я – твій пластилін,
Закони опору не діють,
Ліпи із мене інший світ,
Лікуй мої заражені надії!
Хочеш крові? Будь ласка,кусай,
Міцно стискай, до болю!
Тільки душу не викрадай,
Вона ще не знала неволі.
Інший хтось підставляв плече,
Був близький до розгадки коду,
Але стати її палачем
До тебе не спромігся жоден!
Ще жоден так не цілував,
Щоб сили не стало дихнути,
Щоб ще довго опісля вуста
Смакували солодку отруту…
Тож не дай цьому часу втекти,
Вдочери мою нічийну душу!
Я навчилась тебе берегти,
А далі що буде, байдуже
