Дійові особи: дід Мазай (старий роспіздяй), інспектори рибнагляду: Васьочок (здоровенна дитина), Максимельян (просто похуїст), Міхуй (піздун-подстрекатель), зайці (вухасті тварюки з сімейства гризунів)
ДІЯ 1 Зустріч
Весняний туманний ранок. Чутно квакотіння жаб та перші крики розбуджених птахів. По затоплених від паводка лугах на човні пливе старікан-Мазай. Він збирає охуєвших зайців і кидає їх в мішок, при цьому наспівує: -А куди не повернись, всюди зайці, заєбісь!
Неподалік з’являються блюстителі водного порядку. Вони з дикої похмелюги, злі, промоклі та ще й заблукали.
Міхуй:- Казав же, праворуч треба плити, так ні, Васьочок тут все знає, Васьочок бля Сусанін зі стажем... Бойскаут, твою мати...
Васьочок:- Вгадайте, кому я зараз веслом по пиці дам?
Максимельян:- Мені похуй. (Розтягує трубку, лежачи на спині.)
Міхуй (задумливо):- От блядь, у одного агресія, у другого глобальний похуїзм...А я
лише правди хочу, я хочу комунізм.
Васьочок:- Ти правди хочеш? Так правда тут одна. Піздиш ти забагато і всіх заєбуєш, філософ хренов.
Максимельян:- Мене ні. Мені похуй. (Затягується глибоко димом.)
Васьочок:- Про тебе зовсім інша річ. У тебе друге місце по похуїзму.
Максимельян:- А перше в кого?
Васьочок:- У покійників.
Міхуй:- Дивіться, о це так вдача...Не у ж бо браконьєр? Беремо його. Спочатку відпіздимо, а потім все заберемо. Або спочатку залякаємо, все заберемо, а потім відпіздимо. Або спочатку...
Васьочок:- Засохни піздобол, спугнеш... Тс-ссс, підкрадемось з позаду.
Човен тихо підпливає.
Васьочок:- Так-так. І що тут в нас? Користування слабкістю беззахисної рибини в особливий період єблі..?
Мазай замирає в той позі, що перебував. На його обличчі одночасно з’явились непорозуміння та здивованість. Його ліве віко почало знервовано поморгувати.
Васьочок:- Ага, я твоя не розумій...Спробуємо так... Якого хуя? Не там де треба та не в той час ти так робиш, мудило?
Мазай:- Мудило сам. Мазай мене звуть. Я в себе дома. Ви хто такі?
Міхуй:- Бачиш, Васьочок, а дипломат з тебе хуйня, не треба слів, давай відпіздим Мазая.
Мазай стискує в руках весло. Його обличчя перетворюється в злобний оскал загнаного хижака. Починає знервовано поморгувати друге око.
Міхуй:-Дивись який оскал, які зубища. Таким зубам любий піздатий жеребець позаздрить.
Васьочок:- От хто-хто, а ти, піздливе асорті з кісток та шкіри, впізнаєш зараз смак весла...
Мазай:- Не совісно вам в трьох на діда руки підіймати, не зрозумів я ні хуя...
Максимельян:- Мені, особисто, похуй... (Пускає декілька кілець з диму, лежачи в човні.)
Васьочок:- Рибнагляд ми. В торбах що ворушиться? Мабуть, щука, короп або плотва з окунцями?
Мазай:- Зайці це, а рибою я ще в минулому році погріб завалив.
Васьочок:- Рятуєш бідних тварюк від паводка?
Мазай:- Від паводка, але не від самого себе...
Васьочок:- Як це?
Мазай:- Ну яка різниця, де вони здохнуть? А так й шкірка й тушонка на зиму...
Всі, почувши про м’ясо, ковтнули слину, а їхні шлунки почали активне гуркотіння з вимогами їжі.
Васьочок:- Добре, рятівник-хапуга, нам би пожерти чогось та просохнути. Три дні як заблукали...
Мазай:- Що за люди блядь пішли? Не можна було раніше так й казати, мов заблукали, голодні, холодні. А вони: та ми.., та єбана в рот.., когось захистимо.., когось відпіздимо...
Зовсім розмовляти розучилися. Пливемо зі мною.
Васьочок:- Ну що, дармоїди, пливемо?
Міхуй:- Пливемо, потім відпіздимо.
Максимельян:- Та мені похуй, пливемо. (Забиває в трубку нову порцію підозрілої речовини.)
ДІЯ 2. Вітчизняне ранчо.
Серед ліса на поляні стоїть похилена на бік маленька хатинка.
Міхуй:- Ти що, в цій будці живеш?
Мазай:- Хе-хе-хе. Це зовнішній вигляд, а в середині дуже нехуйово...
Міхуй:- Уявляю. Брудне приміщення, як в міських обсіканих під’їздах, всілякий мотлох, як в пташиних гніздах та сморід від шкарпеток й зайців...
Заходять. Мазай відкриває люк на підлозі і зникає в темряві. Чутно знизу:- Ну де ви там?
Міхуй:- Ага. Ми туди, а він нас, цей маніяк, як зайців, блядь хуяк-хуяк...й на зиму. Ні, я перший не полізу.
Міхуй з Васьочком повертаються в сторону Максимельяна. На їхньому обличчі сяє розтягнута добра посмішка.
Васьочок:- Ну що, безстрахітний ти наш? Тобі, як завжди, похуй? Тоді влізай в цей єбаний шалаш. Спіймати вдачу за хуй спробуй.
Максимельян:- Як два пальці оббосфальт. (Підпалює трубку і зникає.) Знизу доноситься пронизливе:- Ну ні хуя собі, в рот його чих-пих.
Васьочок:- Хм...Що б могло здивувати, навіть, похуїста?
Спускаються. В один голос:- Єбічна сила охуєвшого від запою гуманоїда...
Перед очима відкриваються підземні хороми, яких у Кремлі немає. Повсюди розвішані шкірки від лисиць, бобрів, рисей, норок. На підлозі постелені ковдри з ведмедя, камін в стилі рококо, по кутах чучела птахів.
Мазай:- Чоботи знімайте, бо ведмедя хуєво чистити...
Васьочок:- Звідки це все?
Мазай:- Ти що, з дубу наєбнувся? З лісу, звісно. Я тут піздец скільки мешкаю..
Міхуй:- Бля буду, конфіскуємо усе. (Потирає руки.)
Одразу ж Міхуй відчуває масивний хук зі сторони Васьочка та пінок від Максимельяна.
Мазай:- Зараз я щось на стіл притягну. Ви що будете? В мене тут тушонка заяча, печінка щуча під соусом морошки, копчений язик оленя з грибним салатом , рулети з ікрою.
Васьочок:- Неси усе.
Міхуй:- А горілка є?
Мазай:- Є, тільки своя. Зараз буду.
ДІЯ 3. А ПОПІЗДІТИ?
Накритий стіл. Голодні погляди та гуркотіння шлунків з подвійною силою.
Мазай:- Що п’ємо? Ось настойки на коріннях, травках. Є віна з ягід лісових...
Васьочок:- А що за настойки? Нічого від них не відросте або відсохне?
Мазай:- От ця, щоб хуй стояв по стійки струнко... А ця, щоб нірки міцними були. Ця від ревматизму, проносу, нудоти, а ця від всякої блядоти та хуйні.
Васьочок:- Мені щоб хуй стояв.., Максимельяну щоб нірки залишались.., а цьому, розпіздяю, від всякої хуйні, щоб ми за все не переймались...
Мазай:- Пригощайтесь.
Бурхливу бесіду змінює потріскування дров в каміні, гуркотіння шлунків та чавкання в такт годинників. Іноді цей процес переривається для поглинання лісових напоїв. Після трапези всі, по черзі, смачно відригнули.
Міхуй:- Діду, а як це ти живеш й не працюєш, все маєш, а ми навпаки..? Мазай:- Хто на працю хуй ложив, той до пенсії дожив...
Максимельян дістає трубку.
Мазай:- На, ось це спробуй. (Протягує кисет)
Максимельян:- Давай. Мені похуй. (Забиває трубку, розтягує. Робить два глибоких вдихи.)
Мазай:- Ну як мій сбір?
Максимельян:- О-ооо. Ні хі-хі собі хе-хе. Що це за бур’ян такій?
Мазай:- Таємниця друїда…
Васьочок:- Ну-у, старик – лісовик, може ти ще й снігову людину бачив?
Мазай:- А як же. Частенько до мене завітає, але, як забагато вип’є, таким дурним одразу же стає. Ні кому в лісі жити не дає, нікого на своєму він шляху не пропускає. Як що зустрінеться ведмідь – відпиздить, як що олень – до смерті заєбе, зі змій морські вузли нав’яже, вовків, як цуценят, накаже, від нього не сховаєшся ні де. А так він тихий, сором’язливий, у нього, навіть, ім’я є – Ау...
Васьочок:- (Розстьобує верхній ґудзик сорочки, із жахом в очах, ковтає слину.) Навіщо ж ти йому наливаєш?
Мазай:- Хе-е. Є користь нехуйова. Полювати я не вмію, а після п’яного дебошу цієї бовдуряки, мені остається підібрати те, що він після себе залишив.
Міхуй:- А чому його Ау звуть?
Мазай:- І тут є користь нехуйова...Іде якісь грибник по лісу й аукає:- ау-ау...І тут, уявляєш, з’являється таке єбліще із-за дерева... Га? Той все залишає: повні кошелі з грибами, ягодами і... трохи гівна з переляку.
Міхуй:- Ось як. Не наєбеш – не проживеш.
Васьочок:- А ну, накапай мені цієї, щоб нірки міцними були...
Мазай:- От люди кажуть: виживає найсильніший... Я б сказав, що виживає найхитріший. Думаєте чому, одні ганяються, з широко розплющеними очима та висунутим язиком, за шматком м’яса, а інші сидять й чекають, мов:- “та ну його к єбєням – бігати, саме в пастку прийде...”. Прогрес, мати вашу... Не тільки людина розвивається, але й вся природа.
Васьочок:- Ти хочеш сказати, що снігова людина це плід розгніваної природи?
Мазай:- А вже ж.
Міхуй:- Я знаю ще одну тваридлу заморську, тільки та у воді живе. Якісь лох її побачив та й назвав “Нессі”...
Васьочок:- От довбоєб піздливий. Не дочує – так збреше...
Максимельян:- Мені здається, що ми в гостях у казці...
Васьочок:- А мені здається, що тобі досить вже палити...
Мазай:- Якось, був я на друїдських зборах. Розповідав мені один лісовик про цю потвору. Їй до того набридлі ці неводи, електровудочки, що іноді випливає на поверхню, в різних місцях. Воно таке ж спокійне, як й всі. Таке собі, єбліще з води висуне, залупою пригрозить та й все...
Васьочок:- Досить про аномальне хуєтворення говорити, збиратись треба до темна. Бо в лісі цьому всяких підорасів бродить дохуя... Я цілку в сраці зберегти бажаю.
Мазай:- Я вам з собою щось зберу в дорогу... (Завертає їжу та випивку у ведмежу шкіру).
Міхуй:- От ти багато чого бачив в лісі, і бачив як тварюки різні там єбліся. Розповіси, як єбуться їжачки, в них голки гострі, блядь, які..?
Васьочок:- Що, пісюнковий шалунишка, їжачка вже виєбсти схотів?
Міхуй:- Та ні, цікаво, просто... (Червоніє).
Васьочок:- Дивись, все й починається з зацікавленості. З початку цікаво, потім покажи як, а потім дай спробувати...
Мазай:- Тут співчувати потрібно. Їм боляче, кричать, пихтять, а все одне – єбуться...
Всі виходять і прямують до човна.
Васьочок:- Спасибі тобі, старий, за піздату гостинність, як що тобі щось потрібно буде, ми мешкаємо в селі Задрючево Кривожопінського району. Там нас всі знають.
Мазай:- Добре. Зараз пливете прямо, дали праворуч й за великою сосною поверніть ліворуч, пливіть щоб ліс залишався по праву сторону. Тоді години за чотири будете вже вдома.
Всі разом, відчалюючи:- Нехай щастить!
Пройшов деякий час. Човен тихо несе течія. Васьочок з Міхуєм п’ють настойку, Максимельян, лежачи, палить “таємницю друїда”.
Міхуй:- Буває ж таке в житті..А? Розповісти, так ніхто ж не повірить...
Васьочок:- Тобі лише попіздіти. Коли вже в тебе язик відсохне?
Ліворуч зашурхотіли кущі.
Міхуй:- О, мабуть, браконьєри.. А ну ж бо! Хто там ховається?
У відповідь тиша.
Міхуй:- Та єб твою...ну хто там, бля, ау-у-у!?
Кущі знову зашурхотіли...
ЗАВІСА
ID:
126985
Рубрика: Проза
дата надходження: 20.04.2009 14:58:48
© дата внесення змiн: 20.04.2009 14:58:48
автор: Demi Doza
Вкажіть причину вашої скарги
|
