Це був перший вечір. І останній. Пиво чи сигарети? Я думаю досі, що ж так сильно полонило мій розум.... а може це просто він і моє бажання новизни? Він був так близько, його губи торкались моїх.... але по-іншому. Перший раз завжди цілують ніжно, а він зробив це так, ніби мріяв, чекав, уявляв... я відчула нетерплячість на його губах.
- А в тебе і правда солодкі губки.
- Ні, це просто жуйка.
І знову поцілунок. Він вогонь. І я мов сніжинка танула. Але це було не довго. Один вечір нічого не говорить... не обіцяє... не означає...А я дурна.
- Марта, я така дура!!!! Сама остання... тепер вже пізно...вчора блін тре було думати..А я... Сволоч він, ясно?! - на наступний вечір я кричала в слухавку мобільного, повертаючись з роботи.
- Що вже сталось?
Як добре, що їй не треба було розказувати всю історію спочатку. Вона дізналась сама перша. Тому я просто їй висказалась. Бо сьогодні він вів себе по-іншому. Не так як вчора. Вчора - вогонь, сьогодні - лід. Це мене вбило. Але ж я сама винна. Я знаю. І їй не обов’язково це повторювати.
- Блін, мала, ти ж сама винна. А шо ти хочеш – в тебе є хлопець, в нього – дівчина. Шо ти собі думала???
- Сама незнаю, шо я думала.. Боже, яка ж я дура!
Я не пішла додому. В цей вечір я гуляла в парку, пила пиво і плакала. А ще багато думала. Думала про то, чи справді мені було потрібно починати цю історію. Просто мені було погано. Так, ніби мені подарували щось дуже бажане, а потім забрали і сказали, що помилились, що це не мені. І дали в руки салатового маленького ведмедика, який тепер сидить на моєму робочому столі. І мовчить. Він, в принципі, ні в чому не винен. Пиво закінчилось...
„Гарно виглядаєш.”
Це все, що він мені сьогодні написав. Тряпка. Вот шо я подумала про себе в цей момент. Хотіла сказати собі, що я сильна і мені тре просто не звертати уваги... але на кого? На нього? Чи на свої почуття? В нього вони теж є. Так принаймні він сказав. Я не хочу більше бути сильною! Я хочу розплакатись комусь в сорочку, футболку, светер чи піджак. Але так не можна. І тих «не можна» занадто багато для мене одної. А поділитись нема з ким. Тільки це давно вже не висувалось на порядок денний в моїй душі. Я привикла так жити. Зі всіма заборонами, правилами, нормами, які я зовсім не хочу розуміти і сприймати. Але роблю так, і не інакше. Мене навчили так жити. А я хочу жити по-своєму, в недоступному для інших вимірі.
Я чекаю на нього. Всупереч світлому розуму і закоханому серцю. Я все одно чекаю його. Він буде через годинку. І шо з того? Чого я очікую від нього? Від цієї зустрічі? Напевно жагучий поцілунок. Я прямо його запиталась, чи не хоче він просто затянути мене в ліжко.
- Ті дівчата, які мали щастя зі мною познайомитись, з часом самі тянуть мене в ліжко.
І так хитро посміхнувся. Я сказала, що я не така, я скромна і зовсім не підпадаю під категорію таких дівчат. Я взагалі ні в яку категорію не вхожу...
ID:
117727
Рубрика: Проза
дата надходження: 23.02.2009 12:19:14
© дата внесення змiн: 23.02.2009 12:19:14
автор: Айстра
Вкажіть причину вашої скарги
|
