Холодно вночі – ще й як!
Зняло хугу добру.
Йду по хаті, мов хижак:
З кого б здерти ковдру?
Якщо з діда – закричить,
Батько – дасть по носі,
Тітка?.. Хай собі лежить,
Бо незручно зовсім.
А от брата не боюся –
Він біля ящика –
Нехай мерзне цей Павлуся,
Щоб менше базікав!
На плече беру ковдрину,
Вона ж, мов людина,
Обіймає і цілує –
Кров у жилах стигне...
І говорить: “Ти хороший,
Давай разом жити,
Будеш ти мене трусити,
А я тебе – гріти.
Бо Павлусь геть ледацюга,
Й коли спить, кусається:
Хапапне крізь сон за вухо –
Кривись лише й чухай...”.
І світає вже, і ранок,
Біжу я до міста,
Слідом ковдра дуже вправно
Кучугури місить.
І про зиму теревенить,
Про мороз, про сніжки...
Так, вона зігріє мене,
Але тільки в ліжку.
