Ізранені руки тікають угору...
Тікаю від себе до ТИХ, що бояться забути,
Як легко втопати в перині нечутих картин,
Як легко вертати в осінні, загублені рути,
Де надто солодкий обіймами змитий полин...
В озерах безвілля до неба ще тягнуться руки,
Та їх зупиняють обрамлені міццю вуста...
Бачити серцем? - Незнано підводити муки...
У НИХ є богема - безладно жива сліпота.
Змінюю колір, аби увінчати безладдя,
Змінюю дотик, аби запроторити біль.
Та крики сильніші за зморені пилом багаття:
Їх не почути... у затінку тіла і хвиль...
09.02.2025
