Як на небі засвітиться перша зоря,
І туман оповиє зелену леваду,
Я приїду туди, де ще пам’ять жива,
І гостей запрошу у побілену хату.
Задзвенить у долонях сліпучий кришталь,
Затанцюють і вікна він нашого сміху,
Часом зойкне в душі те, за чим бере жаль,
І сльозою роса на стару впаде стріху.
Добра хата була - і садок, і ставок,
Як із пісні, що начебто вчора лунала.
І почути хоч раз би іще голосок,
Яким мама з порогу вечеряти звала.
Все здається, що хтось біля брами стоїть,
Виглядає худобу, напасену в полі.
До бузку я припала всього лиш на мить,
А вже стільки зібралось прожитої долі!..
Пригадаємо все, що траплялося тут,
Кажуть люди, то вік - може й так, я не проти.
Та, здається, ми втратили ту простоту,
Що до болі пронизує вицвілі фото.
пам'ть жива...
