Розкувався мій коник гривастий,
Тож не можу тепер я попасти,
В край той рідний де зріс з пелюшок,
Мамин голос і спів чув пташок.
Поле маком червоним, іскриться,
А за ним колоситься пшениця,
Хмарки ген десь далеко пливуть,
Теж шукають дорогу мабуть.
Небо синє, таке тільки сниться,
Сонце зверху лагіддям палає,
Вітерець молодий обіймає,
Дощик крапне, й веселка заграє.
Тож невже не дійду, не прийдеться,
Може кузня в дорозі знайдеться.
Вийде к`оваль й поставить підкову,
Тай поїду додому я знову.
Залишилося геть недалеко,
Бачу край, там літає лелека,
СпІшусь я, і коня в поводу,
Без підкови, на трьох, доведу.
В. Небайдужий.
Жовтень 2024 р.
