54
До суті йдем: В Природи на руках
Орлиця височіла величава,
Вона завжди у всіх своїх ділах
Була найбільш привітна і ласкава, – 375
В ній гідність поєдналися і слава,
Та так, що і Природа, благодать
Відчувши, в дзьоб жадала цілувать.
55
Природа, представник самого Бога,
Що холод, спеку, день і темну ніч 380
Одним вузлом навік зв’язала строго,
Промовила пташкам наступну річ:
«Птахи, молю, почуйте цей мій клич,
Щоб швидше закінчити справу гожу,
Так швидко все зроблю, як тільки зможу. 385
56
Ви ж знаєте, у Валентина день,
Як мій статут наказує і влада,
Прийшли ви вибрать пару тут лишень
І разом полетіть, цьому я рада,
Та тим не менше, я свого укладу 390
Змінить не можу, світ це має знать, –
Лиш щонайкращий буде починать.
57
Орел-самець, як вам про це відомо,
Особа царська, вищий від усіх,
Чеснота й мудрість поєднались в ньому, 395
Довершений взірець трудів моїх
І джерело незміряних утіх.
Нема потреби більш його хвалити, –
Він першим буде вибір свій робити.
58
А потім решта станете у ряд 400
В залежності від вашої породи;
Якщо для вас усе піде на лад
І випаде любові нагорода,
Пошле Бог тільки ту, що дасть вам згоду».
Тоді ж вона звернулась до орла: 405
«Мій сину, черга вибрати прийшла.
59
Проте всіх в’яже давнішня умова,
Що вибрать може кожний молодик
І вибір цей вона прийнять готова,
Хто б це не був, той буде чоловік; 410
Цей звичай діє завжди, з року в рік;
І хто прихильність у цей день здобуде,
У щасний час завжди щасливим буде».
60
Тож голову схиливши в тишині,
Орел величний без вагання мовив: 415
«Царице, рівних тут нема мені, –
Я вибираю, сповнений любові,
Орлицю на руці твоїй чудову;
Їй буду всім і їй рішать тепер, –
Щоб жив із нею, чи без неї вмер. 420
61
Прошу у неї ласку життєдайну,
Бо лиш вона свій присуд завершить,
А ні, то хай помру я тут негайно, –
Насправді з болем цим не зможу жить,
Бо в серці кожна жилка кривавить; 425
Тож маючи до слів моїх довіру,
Любове, прояви прихильність щиру.
62
А трапиться, що буду лицемір,
Сварливий, гордовитий чи недбалий,
Чи інший в мене з’явиться кумир, 430
Молю тебе: прийми таку ухвалу,
Щоб всі птахи мене тут заклювали
У той же день, як вияснить вона,
Що на мені облудності вина.
63
Та так як я, ніхто її не любить, 435
Хоч я надій на цю любов не мав,
Зі мною лиш по згоді буде в шлюбі, –
На неї я не маю інших прав.
І в будь-якій біді я б не тримав
В душі невірність, перелюбство, зраду. 440
Закінчив я, жду присуду відраду».
64
Немов червона квітка молода,
Що в світлі сонця літнього заграла,
Освідчення почувши, від стида
Орлиця миттю червоніти стала; 445
Збентежена нічого не казала,
Тож їй Природа мовила в журбі:
«Не бійся, дочко, поможу тобі».
65
Озвався інший тут орел неждано,
Що рангом нижче: «Більш її люблю, 450
Ніж любиш ти, клянусь Святим Іваном,
Й не згірш тебе щасливою зроблю, –
Служитиму їй щиро, без жалю.
Якщо вона прийнять мене готова, –
Належить лиш мені цей приз любові. 455
66
Підтверджу теж, лиш вияснить вона,
Що я нещирий, злобний чи ревнивий,
Тоді на шию лиш петля одна!
Якщо для неї буду я лінивий
Й порушу клятву цю мою, можливо, – 460
За честь її обстать і почуття,
То хай бере мій статок і життя.
67
Тут третій їм орел відповідає:
«Тепер, панове, нам не до забав,
Бо кожен птах палке бажання має, – 465
Летіти з тим, кого би він обрав;
Сама Природа знемогла від справ,
Я теж хотів не говорити далі,
Та як промовчу – згину від печалі.
68
За довгу службу я не заслужив 470
Нічого, й нині смерть я можу мати
Від горя, бо на службі я марнів
Ці двадцять зим і тяжко це сприймати,
Що хтось отримав вищу там оплату,
Хоч він всього півроку служби мав, 475
Ніж той, хто два десятки зим страждав.
69
Я це кажу не тільки ради себе, –
Для пані ще нічого не зробив,
Та заявляю: кращого не треба,
Щоб незрадливо завжди їй служив. 480
Аж поки смерті час не наступив,
Її я буду, більш турбот не маю,
Окрім тих справ, що серце загадає».
70
Усе життя, від вродження мого,
Таких освідчень пристрасних любові 485
Ніхто не чув, крім мене одного.
Хай буде ясно, що не всі готові
Наслідувати буйство їх промови.
Почавши зранку, говір той тривав,
Аж поки захід сонце не сховав. 490
71
Птахів тут крики розляглись усюди:
«Закінчуй справу швидше й ми летим!»
Здалось, що ліс до тла розбитий буде.
«Вперед! Ви ображаєте нас тим!
Кінець наступить закликам пустим? 495
І як суддя це «так» чи «ні» промовить,
Якщо немає доказів любові?»
72
Зозуля, качур, а також гусак, –
«Ку-ку!», «Кря-кря!», «Ґа-ґа!», – кричали хором,
Та так, що міг би взяти переляк. 500
Гусак кричав: «Все перейшло на сором!
Та вихід відшукати можу скоро,
Належить право вироку мені
Для водоплавних, згодний хто чи ні».
73
«А я дам вирок мій комахоїдним, – 505
Зозуля мовила, – моя рука
Для блага всіх цей вирок зробить гідним, –
Ухвала буде чесна і швидка».
«Ти почекай! Геть мова не така, –
Озвався голуб, – прикро, що відкрито 510
Говорить той, хто мав би дзьоб стулити».
74
Я зерноїдний птах і хоч простий,
Та навіть без науки можу знати,
Що краще б то язик тримати свій,
Аніж в ці справи дзьоб постійно пхати, 515
Про що не можуть навіть заспівати.
Бо той, хто так веде свої діла,
Загубить їх нікчемністю до тла».
75
Природа врешті строго зупинила
Птахів безглуздий крик до хрипоти: 520
«Тримайте язики, – оголосила, –
Надіюсь швидко рішення знайти
І вас звільнити з крику й суєти.
Хай кожна група вибере одного,
Щоб об’явив усім мої вимоги». 525
76
Усі пристали на такий закон,
А пажерні птахи, ну як звичайно,
Узялись першими, задавши тон,
І сапсана обрали одностайно,
Щоб приступав до справи він негайно. 530
Його Природа радо прийняла,
Як першого пташиного посла.
77
І тут сапсан резонно промовляє:
«Мороки кожний доказ завдає, –
Орлицю хто із них найбільш кохає; 535
Тут кожний правоту свою дає
І в кожного цьому підстава є.
Та я не вірю , що цей спір поможе, –
Лиш у двобої кращий переможе».
78
«Що ж, ми готові!» – крикнули орли. 540
«Панове, ні! Осмілюся сказати,
Щоб наші справи звершені були,
Прошу, панове, з толку не збивати, –
Не буде так, як хочеться вам мати,
Бо дійсні наші голоси тоді, 545
Коли ми вирок приймемо судді.
79
Спокійно! Розум мій в пригоді стане, –
Я думаю, того їй вибрать слід,
Хто має серед них найбільшу шану,
Високий чин, шляхетний родовід; 550
Її лиш вибір дасть цій справі хід,
Тож раз вона орлів цих трійко знає, –
Хто кращий з них, сама хай вибирає».
80
А водоплавні збилися на став
І після невеликої обради, 555
Де кожний з них вагоме слово мав,
Зложили всі гуртом свої засади,
І щоб гусак від імені громади,
Раз так хотів, сказав важливу річ, –
Прискорить парування цьогоріч. 560
81
Отож від водоплавних гордовито
Проґелґотав гусак тут без вагань:
«Візьміть це до уваги цілковито, –
Ухвала є для ваших сподівань;
Мій гострий ум не зносить зволікань; 565
Тож раджу я, немов для свого брата,
Якщо не любить – іншої шукати!»
82
«Почуйте, що за розум в гусака, –
Боривітер гукнув, – він має згола
Пустого теліпайла-язика! 570
Тепер, їй-бо, шелепо твердочола,
Мовчи і дурість не являй довкола!
Та до такого розум твій вже звик,
Що в дурня не спиняється язик».
83
Здійнявся зграйний сміх птахів вельможних; 575
Тут голуб, зерноїдних представник
І щирий птах, промовив так, щоб кожний
В глибини його істини проник,
Бо говорить неправду він не звик;
Він до птахів порядних у повазі 580
Відкриє все, що має на увазі.
84
«О ні, любити іншу, Боже збав, –
Промовив голуб, з сорому червоний, –
Хоч дехто пані гордою вважав,
Та їй служив би кожний тут до скону, 585
Хоч і впихав гусак свої закони;
А враз би їй час смерті наступив,
Я б іншу теж ніколи б не любив».
85
«Доладний жарт, – промовив качур –треба ж!
Готовий марно він любить повік. 590
Є в цьому дотеп чи якась потреба?
Танцює радо скорбний чоловік?
Хто буде тут жаліти недорік?
Добавлю ще під впливом цього свару:
Є ще зірки, аніж єдина пара!» 595
86
«Ганьба, хам...о – сказав ставний сапсан, –
Слова оці ідуть з-під купи гною.
Не вам судить про справ високих стан.
Ви і любов, як світло із совою,
Що любить ніч, а вдень стає сліпою. 600
Злиденний і мерзотний весь ваш рід, –
Вам про любов патякати не слід».
87
Тут втрутилась зозуля у дебати,
Комахоїдних захищать птахів:
«Отож, щоб тут свого партнера мати, 605
Готова я чекати кілька днів.
А кожний з цих самотнім щоб пожив.
Так раджу я, бо тут немає згоди;
А цей урок не дасть нікому шкоди».
88
«Зажера, напихавши свій живіт, – 610
Кібець озвався, – завжди сита буде;
Ти горобцям лихий постійний гніт;
Облиш, прожеро, суди-пересуди, –
Самотньою сама живи, приблудо!
Немає зиску навіть з вад твоїх, 615
Отож йди геть, не викликай тут сміх!»
89
«Замовкніть всі, бо я лиш тут всевладна, –
Промовила Природа, – всі думки
Почула я – ця справа безпорадна,
Тож врешті-решт мій висновок такий: 620
Хай вибір цей проходить навпаки –
Сама орлиця буде вибирати
Кому з орлів із нею поруч стати.
90
Оскільки тут до згоди не дійшли,
Хто більше любить, як сапсан вже мовив, 625
То ласку я мою їй дам коли
До нього буде серце у любові
І він її до серця взять готовий.
Тут я, Природа, дам правдивий шлях,
Бо лиш любові суть в моїх думках. 630
91
А щоб для вибору пораду дати,
Коли б твоїм я розумом була,
Порадила б мого орла узяти,
Бо тут нема вправнішого орла,
Він повний благородства і тепла. 635
Його на втіху я ростила щиро.
Тобі належить теж достойна міра.
92
Орлиця тихо їй відповіла:
«Велична пані, всім живим богине,
Я під твоєю владою була, 640
Як кожна інша пташка чи тварина,
Й залишусь я твоєю до загину,
Тому даруй цей прояв мій журби
І намір свій відкрию я тобі».
93
«Що ж, говори», – промовила Природа 645
Й орлиця зразу мову почала:
«Царице, я прошу у тебе згоду,
Щоб рік наступний вільна я була,
А після цього вибрала орла.
Оце і все, що мовити хотіла, 650
Тепер мовчу, хоч би й мене ти вбила.
94
Не буду я служити весь цей час
ні Купідону, ні Венері згола».
«Якщо нема більш вибору для нас, –
Рекла Природа, – хочу щоб соколи, 655
І інші зібрані птахи довкола,
Попарно відлетіли для утіх».
І мовила, як чуєте, до них.
95
«Я вам, орли, кажу, – рекла Природа, –
З добром у серці і в душі служіть; 660
В служінні буде швидко рік проходить,
Тож ви своє старання покажіть
У справах добрих. Вільною тут жить
Вона в цім році буде. Ну і звісно,
Для вас перерва є також корисна». 665
96
І врешті надійшов всьому кінець,
І кожна пташка пару підібрала.
У повній згоді люблячих сердець,
О Боже, сцена щасна там настала:
Птахи взаємно шиї посплітали 670
І крилами взаємно обнялись,
Й богині славній кожний уклонивсь.
97
Та перш за все пташиний хор зібрали,
Із року в рік так звичай їм велів,
Щоб там рондель розлуки заспівали, – 675
Присвячувавсь Природі їхній спів.
Із Франції походив той мотив;
Слова були такі, як можна чути
У вірші, що і досі незабутий:
98
Qui bien aime a tard oublie.*
«Вітаєм літо й сонечко ясне, 680
Що буревії зимові прогнало,
І чорних тих ночей уже не стало!
Святому Валентину пречудне
Маленьке птаство радісно співало:
«Вітаєм літо й сонечко ясне, 685
Що буревії зимові прогнало».
99
Всі мали тут блаженство чарівне,
Бо кожна пташка шлюб святий уклала
І повна радості раненько щебетала:
«Вітаєм літо й сонечко ясне, 690
Що буревії зимові прогнало
І чорних тих ночей уже не стало!»
100
І з криками, коли затих їх спів,
Птахи на різні боки полетіли.
Прокинувсь я й читати тут же сів 695
Ще більше книг, щоб суть мені відкрили,
Надіючись, що чітко й зрозуміло
Безцінне щось там знайдеться мені
Й читанням не потрачу марно дні.
Explicit tractatus de congregacione Volucrum die sancti Valentini**.
Geoffrey Chaucer, The Parliament of Fowls
* Хто міцно любить, той довго забуває. (фр.)
** Закінчується трактат про зібрання Птахів у День святого Валентина. (лат.)
ID:
1017724
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Поетичні переклади
дата надходження: 16.07.2024 22:42:08
© дата внесення змiн: 17.07.2024 20:58:18
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
