Sonnet 12 by William Shakespeare
When I do count the clock that tells the time,
And see the brave day sunk in hideous night,
When I behold the violet past prime,
And sable curls all silvered o'er with white,
When lofty trees I see barren of leaves,
Which erst from heat did canopy the herd,
And summer's green all girded up in sheaves
Borne on the bier with white and bristly beard:
Then of thy beauty do I question make
That thou among the wastes of time must go,
Since sweets and beauties do themselves forsake,
And die as fast as they see others grow,
And nothing 'gainst Time's scythe can make defence
Save breed to brave him when he takes thee hence.
------------------------------------------------------
Шекспір. Сонет 12 (за мотивами)
Колись годинник скаже: «Час настав…» —
Поглине світло сонячне пітьма,
фіалки вб'є та килим буйних трав,
а скроні наші висріблить зима…
Валятиметься листя вздовж доріг,
не буде чутно пісню солов'я,
у серці запанує суму сніг…
В цю мить смурну себе спитаю я:
невже ось так, даремно відцвіте
краса твоя та зникне, як роса?
Чому життя твоє таке пусте?
Безжальна смерть, страшна її коса!
Не гай же часу, швидше схаменись,
в нащадках юних знову відродись!..
(березень 2017 р.)
