МРІЇ ПРО МРІЇ
Повітря – на меду настій, п’янкі парфуми.
Ти під каштаном сам не стій, замерзнуть думи.
Палахкотить вогнями май, ніч запалила.
Спів соловейка переймай, розпростуй крила.
Пашать квіткові килими, коханим втіха.
З душі неспокої зніми і глибше дихай.
Весна. І знову не для нас, як все непросто.
Моїх приємних кілька фраз летять у Космос.
Ще телефонних кілька слів і сподівання.
Чи ж попадемо хоч вві сні в обійми травня?
Каштани лагідні свічні і вдень невгасні.
Думки обплутали сумні – короткочасні.
То серце мріє, то мовчить, то душу тішить,
то ніжно скрипкою звучить, то сіє вірші.
Глузує доля і нехай, їй глум не вдасться,
твоє невдаване «кохай» – перлина щастя.
На полотнині рій зірок у передранні.
Я вірю, зробимо ще крок на зустріч в травні?
