Киця-Дощовиця
Оповідання
Є люди, яким страшенно подобається подорожувати. Є такі, що годинами можуть вдивлятися в нічне небо або півдня розглядати у кошику гриби, зібрані власноруч у лісі в осінню погожу днину. Або ж такі, що анічогісінько не роблять (навіть нічого не роздивляються), а лише багато й ні про що базікають. А є небалакучі, мовчазні, які не мають потреби й інтересу говорити аби з ким й аби про що. Цю зайву балакучість вони навіть вважають людською вадою.
А натомість такі неговіркі люди дуже люблять тварин. Так, саме люблять. Усім серцем, усією людською душею. Такі ЛЮДИ згодні допомагати тваринам завжди й усюди: рятувати, оберігати, лікувати, годувати та напувати. Завжди й усюди! Бо так велить їм серце, велике серце, в якому чимало місця для справжньої любові до братів наших менших.
Ось і я така: небалакуча й дуже-дуже люблю тварин. А найбільше - котів. Усіляких: білих та рудих, тлустих та худих, пухнастих та гладких. Тому в мене їх завжди багато, усіляких: смугастих, рудих, сірих, чорних. І всіх по парі: пара рудих, пара смугастих, пара чорних. Мені подобається їх гладити, купати, спостерігати, як вони граються, та слухати їхнє довірливе муркотіння. Особливо я обожнюю котів норовливих, з дикуватим характером хижої пантери. При згадці про них мої очі солодко мружаться від щастя, на обличчі з’являється трохи дурнувата (про це говорять ті, хто котів ненавидить або гидує ними) усмішка.
Але особливе місце в моєму серці займає одна норовлива чорна та пухнаста кицька. Вона ОСОБЛИВА! А чому, самі зараз зрозумієте. У неї навіть ім’я незвичайне, королівське – Марго. Я називаю її своєю маленькою королевою, бо й характер у неї по-справжньому королівський: норовливий, «кусючий». А ще вона самодостатня та неймовірно красива! Пухнаста, з м’якенькою шерстю. І схожа на завжди сердиту чорну хмаринку. Маргоша любить, щоб усе було завжди за її правилами, не за моїми. І ці правила вона встановляє сама. Тому погладити цю кицьку можна лише тоді, коли вона сама цього хоче, взяти на руки – коли моя маленька королева цього потребує.
І їжа для королеви, звісно, повсякчас тільки найкраща. А ще моя чорна хмаринка ніколи не їсть разом з іншими котиками. Вона зазвичай смакує свої котячі страви разом зі мною, прямо на столі, коли я обідаю. Завжди з чистої мисочки, вмочуючи туди свою пухнасту чорну лапку.
І спить вона тільки зі мною в ліжку – й ніколи поруч з іншими котами. І на прогулянку в садок ходить тільки зі мною – й ніколи з іншими котами. Але це не головне і не надто важливе.
Важливим є те, що вона завжди мене захищає – від усіх та всього. Так вже вона для себе вирішила, що вона мій янгол-охоронець. Моя Марго дуже розумна, кмітлива та смілива. Вона не боїться анічогісінько: ні дощу, ні води, ні грому, ні блискавки. Ну, хіба що ветеринара…
Ця чорна хмаринка проганяє від мене різних ворогів: нудьгу, депресію, страх, самотність, нічну темряву, грім та блискавицю. Мої найлютіші вороги – злива, грім та блискавка – то для моєї маленької сміливиці Маргоші найліпші друзі. Кицька давно з ними подружилася, щоб захищати мене та оберігати мій дім від негараздів. І як же майстерно вона це робить! Хочете дізнатись? То слухайте…
Коли насуваються страшні хмари, завиває злий вітрюган, а потім періщить дощ, гримить громовиця та блимає блискавиця, моя королева сідає на підвіконні, знадвору, й зачаровано споглядає дощові краплі, які ллються по її гладесенькій спинці, вушках, мордочці, хвостику. У таку негоду Марго ні на що не реагує. Просто сидить на підвіконні, відганяючи злі сили від мого дому. Це може тривати годинами, а то й цілу добу. І лише коли злива вщухає, небо стає безхмарним, яскраво-синім або світло-блакитним, а вітерець – ніжним та грайливим, киця повертається до оселі. Вона заходить в дім неквапливо, підбігає до мене, треться об мої ноги, лагідно муркоче й з любов’ю дивиться на мене своїми круглими, такими розумними, жовтими очиськами. І така непереборна сила в її котячому, ні – королівському – погляді!
Саме тому я зву її Кицею-Дощовицею. Так, вона, дійсно, особлива. І дуже вірна та смілива. І я її дуже люблю. Так само сильно, як вона любить зливу, грім та блискавку. Ба ні, сильніше! І найбільше мене тішить те, що наша з Дощовицею любов взаємна. А ви вірите в таку любов, між людиною та кицькою?..
ID:
1004040
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші для дітей
дата надходження: 25.01.2024 20:42:34
© дата внесення змiн: 25.01.2024 20:42:34
автор: Маргіз
Вкажіть причину вашої скарги
|
Люблю все про котів. І котів також.
