Ми є творцями своїх ідеалів,
які слугують нам, як маяки.
В життєвім морі ми, як моряки,
не випускаєм з рук своїх штурвалів.
Ми інколи пливем через тумани,
йдучи до цілі на вітрилах мрій,
шукаєм острови в морі Надій,
долаючи шторми, бурі й обмани.
Коли ж йдемо ми по морю Любові,
у пошуках її, морської німфи,
буває часто, кидаємось в рифи,
щоб у коханні потонути знову.
Нас кличе море Ніжності і Ласки –
одне із найприємніших морів життя –
і ми занурюємось з головою в почуття,
як діти поринають у світ казки.
Купаючись в приємній гідросфері,
здається, що знайшли свій ідеал,
але як тільки зійдем на причал,
наш ідеал розіб’ється об беріг.
Коли ми живемо, убиті горем,
й руйнуються всі ідеали вслід,
тоді ми потрапляєм в море Бід,
яке здається нам безмежним й неозорим.
За морем Бід нас жде море Нещастя,
в якому є десь острів Невезінь.
Якщо потрапимо до його володінь,
то нас цілком поглине Позачасся.
Із Позачасся вирватися важко,
бо у Нещаснім морі – повний штиль,
тому треба докласти надзусиль,
щоб повернути собі Віру в казку.
Йдучи вперед до повернення Віри,
маєм пройти морем Розчарувань
по хвилях сумнівів і різних вагань
без парусів, лиш на веслах довіри.
Як перетне наш корабель екватор
і вітер мудрості наповнить паруса,
ми знов повіримо, як діти, в чудеса,
а Віра наша – то найкращий навігатор.
Ми є творцями віри й ідеалів.
Всі ідеали – наші маяки!
В морях життєвих ми, як моряки,
що крутять з Вірою свої штурвали.
Дуже гарний вірш!Усе життя,як на долоні.. 
