Убий і в бій, і знову й знову в бій,
І не торкнеться погляд ворога, бо мій.
Ти на війні, неначе перша квітка, що ламає стрій,
Серед зимових кучугур, не можна не дивитись, стій.
Не мрій, собі я кожний день кажу, не мрій,
Твої шипи, неначе оберіг, бо ти нічий,
Але й в житті до тебе доторкнутись дуже важко, біль,
Та можу споглядати і на відстані, лиш будь живий.
Ти не даєш намарно ні ілюзій, ні надій.
І завжди в епіцентрі серед люду, дій-подій.
Чому ж не можу стримувати цей потік стихій?
В тім справа, це тому що знаєш, що я твій.
