В очах неімовірна втома.
Грудневий мерзлий тане ґрунт.
Б’є М-сімсот сімдесят сьома –
уражений командний пункт...
А побратими б’ють піхоту,
горить ворожий БТР, –
відбили в наступ йти охоту
орді, пихатій дотепер...
Затишшя. Десь ще зрідка постріл,
а в нас законний «перекур»,
ми падаєм в чохли, як в постіль,
під сніга мокрого паркур.
Грудневий сніг на гільзах тане,
гарячих ще та на х/б.
Втомились, так... Та сил нам стане,
Вкраїна захистить тебе.
Хати зруйновані й згорілі,
як з глоток пара в небо дим,
чорніють вирви в міста тілі,
нам Бахмут став, мов побратим.
І знову бій! Нова навала
під наркотою йде на нас,
ми відбиваємо зухвалу
атаку знов. Не наш ще час...
Орда не може зрозуміти:
чому не відступаємо?
Та все так просто (ну, мов діти!):
своїх ми не кидаємо.
.
збiрка ЛIРИКА З ПРИСМАКОМ ПОРОХУ, 2016-2022 рр.
так
