Чому завжди мама застерігає мене?
Не грайся з вогнем, бо біду принесе.
Не бери запальничку чи сірники,
Не пали навколишні смітники!
Бо вогонь не товариш, далеко, тобі
Зарубай це на носі, дитино, собі.
Чому ж мама «плачевно» не любить вогню?
Із «конкретним» питанням бабусі дзвоню.
Для мене він друг надійний, привітний,
Яскравий, ласкавий та самоцвітний.
Цілком згодна бабуня зі мною моя:
«У кожного з нас правда своя.
Вогонь для нас ворог і друг одночасно,
Без нього не було б в будинку так ясно.
Не було б тепла і їжі смачної,
Жили б у полоні темряви нічної.
Проте з мамою теж цілковито я згодна,
Хоч «гарячий» цей друг, та душа геть холодна.
Якщо до рук потрапить він невмілих,
Візьме в полон невинних потерпілих.
Тому порад матусиних не ігноруй,
Правила безпеки «помуштруй!»
Після щирої повчальної розмови,
Я прийняв матусині умови.
Перелистав одразу весь ІНЕТ,
І влаштував собі «інфабенкет».
Дізнався багато про службу за дзвінком 101,
Про її доблесних лицарів, відважних, як один.
Вони знають усе про дружбу з вогнем,
Заспокоїти можуть його без проблем.
Тож, мамі й бабусі обіцянку дав:
«Я стану тим лицарем, що людей рятував».
