Відкриваю суму пляшку – наливаю в чашку.
Мала б цього не робити, та мені не важко.
А звуки сирен як чую – то думки римую,
Бачу я, як злиться вітер, за вікном танцює…
Відкриваю очі. Темно. Страх жену із хати,
Про минуле починаю віршами писати,
Плачу сірими дощами інколи як осінь…
Не могла печаль заснути, але їй вдалося.
Як настає осінь: бачу, що багато в кого
Знов депресія нова і кожен день тривога,
А моя – ще з того року у душі лишилась…
Так без діла і сиділа – от і знадобилась.
Вона хоч і заважає, але надихає,
Спогади сумні й колючі мені пригадає…
Їх складу в конверт - і в небо відпущу, як пташку.
Мала б цього не робити, та мені не важко…
