/Пам'яті юного подільського Героя
Максима Свінціцького/
Я так часто бачу твої очки
На Алеї й на Стіні жалю.
Зупиняюсь, плачу там, Синочку,
Я тебе, мов рідного люблю.
І не знаю, що тобі сказати,
Бо немає втіхи у словах…
Я б життями рада помінятись,
Щоб жив ти, а я щоб не жила.
Та, на жаль, ця функція не діє –
І нести мені свій біль назад.
А алея ликами рясніє –
Янголів Божественний там сад.
