Дорогою хвилястою стелиться життя;
весною несміливою прийшов до тебе я.
Мов сонця промінь заблищав в очах;
ти посміхнулась розчинився страх.
Крізь час мов іскри проносяться роки;
яке ж це щастя, що є у мене ти!
Зимовий вітер пісню нам співав;
зірки стелились поміж мрій казкових.
Тебе одну усе життя шукав;
народжену у променях ранкових.
Крізь час проносяться роки;
яке ж це щастя, що є у мене ти!
