бийся серцем зі мною,
гати, молоти, відкушуй,
виливай свою злість чи то відчай відром помий
я не воїн - любов, тому маю безсмертну душу
потерплю і обсохну - однаково ти не мій
чи ти ще не збагнув височіні моєї сили?
чи ти ще не сягав її темних страшних глибин?
ми з тобою ніколи не зачинали сина
кожен план, кожен крок починався якимсь «якби…»
бийся мозком зі мною, вигадуй жахливу кару
і ніколи не бійся здаватися не таким
я хоч сонце яскраве, та все-таки маю хмару
я хоч небо прозоре, та є в мені літаки
бийся спомином теплим, холодним словесним душем
я все маю без тебе, та ймення йому «ніщо»
і кажу що невинна, нічого й тобі не мушу
може, й правда, а може - подратувати щоб
бийся серцем і розумом, пам‘яттю і словами
не губи свого впертого его в моїй тіні
але знай, що ніколи не буде уже між нами
сокровенного «ми» - воно згинуло у війні
я хоч сонце яскраве, та все-таки маю хмару
я хоч небо прозоре, та є в мені літаки
Які чудові порівняння, підкреслюючи те, що усі ми далеко не ідеальні.
Цікавий вірш у Вас вийшов. Стиль написання доволі оригінальний. Захопливо читати. Дякую)
дякую за коментар
Дякую! 