Стою в толчее посреди
мёртвых, живых и нерождённых.
У мёртвых локти
раздробленные, вывернутые, горячие,
у живых – как лезвия, острые и холодные.
Нерождённые отступаются,
осторожные, уверенные,
что им здесь не будут рады.
Большая война, большая.
Война не бывает малой.
Всё написанное до сих пор – сухие
пучки васильков
за иконами
в опустевших домах.
И если ты заговоришь
после тьмы –
кого я услышу на другом берегу голоса?
Столько раз
заговаривали с другими:
захлёбываясь дыханием, будто в последний раз,
будто нам перед смертью от голода
вдруг приносили хлеб,
будто правда уже берег, где можно
навсегда остаться.
Сколько раз
потом оглядывались на сказанное:
на мешанину опытов и цитат,
на инверсионные следы любовей
в чернильной темноте сердца –
с раздражением и благодарностью,
со стыдом, злостью,
с тревожной печалью.
Такие взрослые,
что аж частично парализованные,
люди, которые всё ещё бывают
слишком ответственными,
дошли сюда.
Твёрдо зная,
как тонко и точно теперь будет все услышано,
как глубоко прокладывает траекторию в теле
пуля предложения со смещенным центром тяжести.
Дошли сюда – шарахаться друг от друга.
Как дорого стоят на войне
обычные вещи.
Как остро ломается о войну
весомое и зрелое.
Но у мёртвых слишком много вопросов.
В горлах у живых клекочут отчаяние и ярость.
В нерождённых не вмещается
их плач.
Всё это во мне.
И когда огненная река
твоего голоса
высвободится и потечёт –
я первая сожгу о неё
слух, уста
и будущее.
(Перевод с украинского)
++++++++++++++++++++++
* * *
Стою в штурханині поміж
мертвими, живими і ненародженими.
У мертвих лікті
розтрощені, вивернуті, гарячі,
у живих – як леза, гострі й холодні.
Ненароджені відступаються,
обережні, певні,
що їм тут не будуть раді.
Велика війна, велика.
Війна не буває малою.
І все написане дотепер - сухі
пучечки волошок
за іконами
у спорожнілих домах.
І якщо ти заговориш
після пітьми -
кого я почую на другому березі голосу?
Стільки разів
заговорювали до інших:
захлинаючись диханням, ніби востаннє,
ніби нам перед смертю від голоду
раптом приносили хліба,
ніби справді вже берег, де можна
назавжди лишитися.
Скільки разів
озиралися потім на сказане:
на мішанину досвідів і цитат,
на інверсійні сліди любовей
у чорнильній темряві серця -
із роздратуванням і вдячністю,
Із соромом, злістю,
із тривожною тугою.
Такі дорослі,
аж частково паралізовані,
люди, яким ще буває
занадто відповідально,
дійшли сюди.
Твердо знаючи,
як тонко і точно тепер буде усе почуто,
як глибоко прокладає траєкторію в тілі
куля речення зі зміщеним центром тяжіння.
Дійшли аж сюди - сахатися одне одного.
Як дорого коштують на війні
звичайні речі.
Як гостро ламається об війну
вагоме і зріле.
Але у мертвих забагато питань.
У горлах живих клекочуть розпач і лють.
У ненароджених не вміщається
їхній плач.
Усе це в мені.
І коли вогняна ріка
твого голосу
вивільниться й потече -
я перша спалю об неї
слух, вуста
і майбутнє.
ID:
952505
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 06.07.2022 20:26:00
© дата внесення змiн: 06.07.2022 20:26:00
автор: Станислав Бельский
Вкажіть причину вашої скарги
|
