Небо - у хмар веремії –
Ради не дасть їм..Імла..
Осінь..По каву і мрії в своє в кафе ти прийшла..
За́тишний тихий куточок…
В двері заходиш, коли
Знову сховатися хочеш серед пустелі облич..
Мила,маленька,замерзла, всьому на світі чужа. .
Кава з паруючим верхом..
В скалки розбита душа…
Мрія десь тут - не споло́хай -
В зернах на денці живе..
Бачиш крізь скло – ненароком - Вулицю біля кафе
Крізь заволожені вікна Видно життя - досхочу!
Видно вітрини і світло,
Видно цей дощ, що не вщух..
Ти придивися уважно
В зливу крізь магії скло…
Он - з парасолькою, класний,
Йде Твій, всім злидням на зло!
Вір - Він підійде до тебе.
Скаже: «Нарешті. Вже. Ти !»
І розпроміниться небо, Ледь похитнувши світи!
І розвесніється доля
Щастям розпе́нзлить усе..
І під свою парасолю
Сам Він тебе занесе..
.
Дякую, пані Ніно,за Ваш чудовий натхненний коментар! 
Натхненно! Життя б*є ключем!!! 
Але назву зберігає в таємниці.