Дощ ллє з самого ранку. В повітрі туман.
На дорогах сніг, змішаний з брудом.
Однією із них йде стариган,
Несучи на собі пакунки.
Його рухи повільні - ниють кістки.
Він дихає ротом– ниє серце.
Очі додолу звів –ниє душа.
Човгає важко, ледь плететься…
Плететься по вулиці затишних хат.
Кожна з яких цілий світ уявляє.
Радість і смуток, активність і спад
Тут любов дивовижним чином єднає.
Натоплено в хаті, аж пахне теплом.
Діти в куточку весело грають,
Батькі молоді сидять за столом
і з насолодою за тим споглядають.
Дідусь зупинився, поправив вантаж,
Міцно заплющив вицвівши очі.
Він посміхнувся.
Здається, жебрак знову опинився в рідному домі.
Потяг заревів протяжним гудком,
І бодро здригнувши вагони, рушив.
Я відкрив очі й побачів вікно
А за ним чорний квадрат глибокої ночі…
