пам'ятаєш ту аварію на вулиці в'язів? –
ті 40 квадратних метрів асфальту, залляні кров'ю?
дивно, але тоді, споглядаючи те, я думав:
добре. це – дуже добре. як добре, що то – не ми!
то була не ти, то був не я, то були не ми.
– ніби чорний лебідь плеще мокрими крильми.
це я гарно сказав, правда? кожного разу,
коли ми з тобою танцюємо, ми танцюємо на кістках.
що тут доброго? – що то не вони танцюють на наших.
га? що ти кажеш? ні, я не з'їхав з глузду.
хіба я можу допомогти кожному, хто помирає?
навіть якби з моїх очей посипалися іскри,
а за спиною виросли велетенські крила,
то будуть вони, то не буду я.
так кожного разу маю приємний сюрприз:
о, це не я! то – хтось. я досі можу бути вільним.
і знову, й знову я отримую цю важливу звістку,
тим часом вулиці вночі гудуть, як м'ясорубка.
ось вони, пішоходяни. знову ніч живих мерців.
це вони, а не я, вже повинні бути в себе в ліжках,
а краще їм було з них зовсім не вилазити;
і знов я маю це жадане повідомлення:
я – не вони, я все ще вважаюся вільним,
вважаюся живим, а живий – то не мертвий.
коли чую ці сирени, коли бачу
ці муніципальні та федеральні проблиски,
бачу в них тебе, чую в них твій плач.
тоді я хапаю телефона, мої руки трусяться;
і тоді я кажу "слава богу!", коли ти бурчиш невдоволено:
десь загинули люди – слава богу, що то не ти
them not me, motörhead
ID:
888895
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.09.2020 17:36:27
© дата внесення змiн: 16.09.2020 17:36:27
автор: Alisson
Вкажіть причину вашої скарги
|
