тут – нічого живого, тільки пил та пісок.
взагалі не існує нічого, чого варто чекати довіку.
світає. велика пустеля співає пісню кісток –
цій пісні не вистачає мого передсмертного крику.
що ж, пустеля чекає. вона, як ледача змія
з кам'яними очима; вона знає історію світу;
її усмішка – смерть; її слово – отрута;
вона розуміє, що я
відріжу їй голову. я цього хочу дико й несамовито.
немає країни, як пекло! змія не боїться ножа,
ніж не боїться нічого. ця африканська спека
доводить мене до сказу. йди геть! ти бридка й чужа,
страшна та безглузда, й ніби така далека!
кажеш, боїшся? гаразд, я принесу тебе в жертву
фуріям чилі, перу, амазонії, ямайки, і всім навмання.
випатраю, мов курку, а потім спалю тебе мертву;
попіл продам релігійним фанатикам судного дня.
ти забираєш життя, твоя доля: неславна смерть.
кожен повинен робити те, для чого він народився.
ти звиватимешся – не відкрутишся.
як то кажуть: хоч круть, хоч верть,
твоя свічка згоріла, твій життєвий проєкт закрився.
у тебе в голові – бите скло, павутиння й іржа.
у тебе в серці – пекло. ти – небезпечний ворог!
ти любиш кусатися – ось, кусатимеш мого ножа,
а потім – знов, як схочеш, обернешся на порох
knife, motörhead
