|
#Віршімененепокидають
8день
Я прийшов, моя криниченька...
I Вірші на українській мові
Україно ти моя занедбана
Щастя ти лелече
Закосичене
В мріях білих
Сивих дум долин
Чом забули
Стародавні звичаї
Коники де наші
І воли
Де ріка
Джерельна чисто вимита
Раки й риба
Ряска й лілій цвіт
Як життя скалічене
Нам випростать
Кут глухий змінить
На Світла світ
Україно ти моя
Занедбана
Ти прости
Що множимо гріхи
Заросла стежина Божа
Й де вона
Жадоба не є
До щастя хист
Мотивами Богдана-Ігора Антонича
Чорне й біле
Десь далеко в синіх сутінках
завіси пам'ять шепче…
У вікно відкрите вітер
студить…. Постаті мінливі
Всі кудись спішать. Зоря
вечірня пломеніє – ще й ще,
Нижче й нижче, за дахами
у шатрі червоні зливи…
Денце дня іще одно́го
в сірий вечір поринає…
Настрій дивний, як димок
від сигарети – був й немає.
Вже ліхтар на розі зойкнув,
розігрівся й світить тьмяно.
Жде сюжет любовна пара
на тій лавці для роману.
Край Землі й небес зійшлися –
лиш повітрям відділились.
Ніч не лякана у місто
увійшла легким туманом.
У домівці, що навпроти,
дошка шахова зсвітилась –
Чорне й біле – все упоміш,
як життя чудна омана…
Це вікно… збіднів екран… і
кава встигла прохолонуть;
Щось тролейбус проспівав
з жалем – неквапно з завороту.
В чорнім зорянім, красивім
покривалі Неба лоно –
То ж вистава Божа, мила
і чарівна – сну є спротив…
Над мрією білих хат
Синій конику синьоокий
Ти лети над краєм моїм
Над Вкраїнським краєм глибоким
Широчінь Дніпрова стоїть
Шелестить калиновим вітром
Вербний дух хуторів і сіл
Де сади простягають віти
Після гроз веселкових сил
Синій конику сокирковий
Скач над мрією білих хат
В снах на мальвовій рідній мові
Хай година зника лиха
«…У домі дідусевому долівку
Ще довго цілуватиму у снах…»
С.Сурмач
* * *
І хто цю долю слав мені з небес,
І серце вдарував чутливе й ніжне?
Зустрітися й побачити б Тебе
Весною, в падолист, чи в зиму сніжну…
Я виріс на бабусиних хлібах,
А з дідусем не стрінутись довіку…
Та довго цілуватиму у снах –
У домі дідусевому долівку…
Простіть,
Тато й Мамо
Простіть, Тато й Мамо,
Простіть, мої милі.
Лиш хвильку… так мало
На Вашій могилі...
Я в пам’яті вічно
Зберіг Ваші очі,
І в серці невільно
Їх усміху хочу.
Хто знав, що так мало
Ми будемо з Вами…
Не все сказав, Мамо
В ті миті,… як грами…
В цім краї й на згадці
Нема, що міраж той:
Не вічний, як в казці,
Зникаючий раптом!
Життя це земнеє,
Як пісня, минає...
Так хочеться щастя...
І Вас вже немає.
Одна лиш надія,
Що стрінемось в небі –
Де сум свій розвію,
Татусь мій і Нене...
* * *
Я прийшов, моя криниченька,
Ще навідався, прийми…
Хай обійме в зорях ніченька,
Здавна, ніжними крильми…
Хай постіллю трави шовкові,
А шатром – небес чоло…
Сон мій – радіснеє щось навій,
Що було, що вже пройшло…
Лиш свята твоя водиченька –
Вмиюсь, верне вії мрій…
Змолодіє в зморшках личенько
Край дитинства, вірний мій…
* * *
Шелестять колеса битим шляхом –
Я лечу назустріч вітру, знов…
Бились тут колись татари й ляхи,
Козаків отаман, без розмов…
Скоро хутір «Жовта Круча» зрине
І «Веселий» – там, де став блистить…
Рідна Батьківщина – шлях полинний.
Серця спогад – найсвятіша мить…
Те весілля, як лелека біла, –
Чорні ждуть, відмітини життя…
Битий шлях, безсмертник сполотнілий.
Крізь тенета – в небо вороття…
Чи встигну
Чи встигну, мабуть таки встигну
Земну поцілувати мить.
Ці вірші, як свою дитину
Плекаю,... Серцем дослужить.
Так суджено... в життях поданні
По кроку крок у Вічність йти –
Летить вже час в ті ясні далі,
Щоб зрозуміти і знайти...
* * *
Як заграють всі літери в слові
І тополя принишкне шуміть –
Світ почує цю музику мови,
Щиросердний поета привіт.
II Стихотворения на русском языке
За все грехи цивилизаций
я на коленях пред Тобой.
От всех земных заблудших наций –
прости! Неужто снова Ной?
Жизнь моя, метелица
Подари мне, подари,
Жизнь моя метелица –
Ключ, чтоб смог я покорить
Всех сердец владелицу.
Чтоб понятным стать для всех
Искренностью знатною,
Уничтожить грусть, а смех
В радость многократную
Превратить и в смысл уйти
Песенной гармонии
И по кругу здесь пройтись,
Танца в гегемонии.
Подари мне, подари,
Жизнь моя метелица –
Разудалый нрав открыть,
В душах пусть расселится…
Ширь земную, чтоб обнять
И судьбу залётную,
Лишь на миг траву примять
Невесомой поступью…
Был ли, не был, кабы знать,
Я в краях теперешних?
Будут, нет ли, вспоминать?
Приумножу ль верящих?
Поговорим ещё пока
Поговорим ещё пока,
Уходит время, расставанье,
Нагрянет к нам издалека,
И Мир другой, с другим названьем
Нас встретит, ждем или не ждем,
Боимся или не боимся…
Еще мы по Земле идем,
Друг к другу чувствами стремимся…
Поговорим еще пока,
И тему выберем такую,
Чтоб все понять наверняка,
Струну затронуть дорогую –
Где соловьи в медовый век…
Ресницы б дрогнули и Сердце
Откликнулось, мой Человек,
И на душе чтоб стало легче…
Прочесть молчанье
О дни – в небытие летят:
что песнь, что миг, луча порханье;
Они о многом говорят,
прочесть так хочется молчанье…
Звенящим посохом минут
в тебе тоскует познаванье,
что не имеет увяданья.
Свет радости, не дай уснуть!
Вечный Странник
Что сумею, то успею,
Жизнь короткая моя;
Дни-страницы вею, вею –
По минутам семеня…
Что ж – веди меня мой Ангел
И благослови в Пути,
В нежной лебединой саге
Буду песнь свою нести…
Не скорблю и не жалею –
Годы радости мои…
Как плоды в тот август, зрею
Чтоб мудрей стать до зари.
Пусть же зёрнами благими
Разлетятся в Солнце, в дождь –
Мысли, посланные зримо
Вечным Странником поводь…
Журавлиным клином в осень
Улечу я в те края,
Где за горизонтом просинь.
Здесь свершаясь – в Новь уносит
Уж и эта, жизнь моя…
Прочертим Луч Огня
День близится к концу,
закат уже недолог,
И с ветерком угас
порыв людских страстей;
Все скроет тишина
и звезды снимут полог,
И Вечность встретит нас,
как взгляд Его очей.
Нам никогда не внять
всем тайнам Мирозданья
Но, радостью живя,
летим в пространстве мы:
Частицею одной,
легендой и преданьем –
Прочертим Луч Огня,
презрев пучину тьмы!
ID:
884234
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА:
дата надходження: 28.07.2020 12:57:04
© дата внесення змiн: 28.07.2020 12:57:04
автор: Променистий менестрель
Вкажіть причину вашої скарги
|
