|
30червня 2020 року
знаменитий Лесин ясен впав.
Ясен потрапив на велику кількість луцьких фотографій,оскільки ріс у вигідному для цього місці - біля головної вежі Верхнього замку, - повідомляє видання Хроніки Любарта.
Ріс біля замку велетень і красень-
Могутній стовбур, шовкова кора!
Ховав під парасольку крони ясен
Людей у спеку. Часто дітвора
Залазила, як мурашня, на віти:
То забавки, то гойдалки у них…
Він всіх любив, і вмів оте терпіти,
Бо діти ж, і нашкодити їм гріх.
Було серед дітей одне дівчатко:
Великі сірі очі і коса….
Щось особливе в ній було спочатку:
Із книжкою, ще на траві роса,
Приходила сюди в липневий ранок
І слухала чудовий спів птахів
Допоки не покличуть на сніданок,
Допоки сплять сусідські дітлахи.
Щось мріяла, про щось вірші складала,
Робила перші кроки в дивний світ
Поезії, і ясеню читала,
І він завжди чекав її прихід.
Він чув, як мати кличе її «Леся»,
Назавжди це ім’я запам’ятав…
Вона була вже знана поетеса,
Та він у Луцьку все її чекав.
Чекав і рік, і десять, і століття,
Вік у дерев не те, що у людей…
Її вже не було на цьому світі,
А він ще ріс, і все гойдав дітей.
В народі ж і нарікся «Лесин ясен»,
Навколо ж швидко змінювався світ,
А він і замок наче поза часом.
Так проминуло майже двісті літ.
І бачив ясен на віку багато :
Нові будинки, і нові авто,
Міські свята, а ще туристів натовп,
Він потрапляв на фото років сто.
Плин часу, як і плин старого Стиру
Несли його думки на глибину.
Він проводжав вигнанців до Сибіру,
Він бачив найкривавішу війну.
Часи скорботи, і часи затишшя-
Все Лесин ясен мужньо пережив.
Під ясенем читали Лесі вірші,
А він тоді по справжньому тужив.
Але ніхто не бачив сліз гарячих,
Не чув ридань… вже ясен був старим,
Таким старим, що майже і незрячим…
І ось раптово в небі гримнув грім.
Спочатку ясен й не звернув уваги,
Бо переніс вже тисячі громів,
Характер був не боязкого складу,
Тож вітру опиратися він вмів.
Але злочинець- буревій зненацька
Свій танець смерті поруч закрутив,
І ясеню вчепився в крону хвацько,
І так її шамотав, що той тремтів.
Розгойдував важкий великий стовбур,
Випробував на міцність буревій…
Літали в небі і дахи, і ковдри,
А смерч зростав, шипів як справжній змій.
Останнє, що побачив Лесин ясен-
Великі сірі очі зі слізьми,
І впав на землю велетень і красень,
Дійшовши до кінця життя-стезі…
І вітер вщух, і дощ недовго лився,
І визирнуло сонечко з-за хмар…
В скорботі Верхній замок похилився,
Коли побачив нищівний удар
Стихії, зрозумівши , що не вічні
Ні він, ні ясен, ні поети теж,
А що ж тоді по справжньому величне?
Поезія, яка не має меж,
Є музика космічна і магічна,
Мистецтво є, яке не знищить час.
Це те, що залишається навічно
І потім не залежить вже від нас.
Зруйнуються будинки, а дерева
Іще не раз впадуть у буревій,
Та слово Лесі мов струна сталева
Бринітиме у славі світовій.
Її думки та погляди…Герої,
Яким вкладала слово у вуста-
Безцінний спадок і потужна зброя,
Що захищає нас від забуття.
Ось, що важливе й справді поза часом,
І скільки б не було випробувань,
Не зберегли, на жаль, ми Лесин ясен,
Так вбережемо ж скарб її надбань.
ID:
883964
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА:
дата надходження: 25.07.2020 21:50:27
© дата внесення змiн: 25.07.2020 21:52:44
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)
Вкажіть причину вашої скарги
|
У Вашому вірші, Людо, Лесин ясен ожив, як оживає Лесин спадок і наша мова... 
