Ми знаємо історію відому
Про жабок двох, що впали якось в глек,
І боротьби стратегію знайому
Нам автор записав на мозку трек.
Та жабка відчайдушно молотила
Своїми лапками до масла в молоці
І анітрохи сили не жаліла
На те, щоб опинитись, де усі.
От тільки дуже швидко потомилась,
Чомусь про це нам не розповіли,
Захлинулась, захекалась, знітилась,
Навколо чорні плями попливли...
І масло збите не допомогло їй,
Вчепившись в нього наче в поплавець,
Слабкими лапками тримала його доти,
Доки розтиснула і наступив кінець...
А що ж робила жабка, та що друга?
Та що не стала "битись лобом в скло"?
Досягнув дна, легенько відштовхнулась,
Вдихнула раз і знов пішла на дно.
Так опускалась й знову піднімалась,
Зберігши той легкий й потрібний темп,
В якому купа сил не витрачалась,
Ритмічно, як то робить диригент.
У голові неквапом пропливали
Часи, коли ще пуголовком була,
Як з сестрами й братами пустували,
Як першого зловила комара...
Вона протрималась так довго і відважно,
Згадавши Соломонове кільце:
Що все в житті мине, воно не вічне,
Й позаду скоро буде навіть це...
Тож будемо сміливо ми шукати
Шляхів, що ведуть просто до мети,
Та щоб про рішення свої не шкодувати
Нам варто подиху помірність берегти...
