Повір, що неважливе нам твоє
Походження, сподвижнику-поете.
Вкраїна-мати у твоїм досьє —
Хай кане решта таємниць у Лету.
Завжди був добрим до простих людей,
Покривджених охоплював любов’ю.
Прити́снув би сиріт всіх до грудей,
Гасив свій зір дитячою журбою.
«Слепая», «Відьма», «Наймичка», «Сова» —
Незгойні муки матері, кріпачки.
І тріумфує покритка-вдова,
Коли на Січ синок йде одиначки.
А жінка із малятком на руках —
Немов мадонна, чиста і прекрасна.
І зріли мрії у хатках в садках,
Що в діточок ще буде доля щасна.
І що колись оновиться земля,
Всі супостати пощезають в хлані...
Вито́чок за витком — і знов петля,
Й вождів ми вкотре ловим на обмані.
Які слова ти б підібрав тепер,
Щоб змалювати матір Україну?
Над нами посміявся, мов Гомер,
Чи кляв за правом люблячого сина?
