І нехай їх були десятки чи навіть сотні,
тих, хто просто проходив поруч шляхами долі.
Хто з них зміг підібрати до серця й душі паролі?
Чи заради кохання дістатись краю безодні?
Хоч один так торкався, що ніби палала шкіра
і спалахували усі зірки одночасно?
Так щоб солодко й гірко, боляче і прекрасно...
Щоб із клітки - на волю, із кошенятка - у звіра...
Чи дивився у очі, так ніби у душу, й одразу
увесь світ завмирав і стискався до горошини?
Чи був янголом й демоном у подобі людини?
Чи закінчував подумки лише почату фразу?
І здійснив твої мрії різні - кумедні й дивні.
І щоранку, розплющивши очі всміхався сонцем.
Став твоїм небосхилом, другом та охоронцем.
З ким були божевільні, вільні та невгамовні.
Якщо був, якщо став тим одним, неповторним, єдиним
серед тих, хто проходив поруч шляхами долі -
ти щаслива! Бо вас довіку з'єднали зорі,
наділивши безцінним коханням лебединим.
