Ніколи напевно його не покину.
Серцем, думками до тебе я лину,
До того фантому, що згас вже давно,
І з болем печалі упав десь на дно.
Та згадую з ніжністю тую хвилину,
Коли ти підняв мене на вершину!
Фантазії дав чистеє полотно,
І фарбами геть оповилось воно.
Я віддала тобі віри перлину,
А ти і не глянув на неї краплину,
Звелчивши перлом бридкеє рядно,
Але ж дар мистецтва тобі не дано!
Повік я чекатиму днину єдину,
Що воз'єднає мене і перлину.
І ти лиш за мить розчакуєш рядно,
Шовком блакитним стане воно
