Йдучи́ серпантином углиб метушливого міста,
Думками заплутавшись у повсякденності справ,
Відчула, запахло в повітрі далеким дитинством.
Той запах летів по газону від скошених трав.
Спинилася. В очі вдивляється день ясноокий,
В якому під сонцем, окрилене вітром дівча
Левадою мчить, ледве видно у зелені кроки,
Лоскочуть стеблини стрункі, дістаючи плеча.
Матуся завдання дала, тож спішить помічниця,
Сніданок гарячий несе косарям чимскоріш.
Похлюпує в банці студена джерельна водиця,
Посвистує вітер. Всі звуки злились впереміш.
А з другого краю спадають посріблені роси,
Коса дідусева виводить незвичних пісень,
І стеляться ранньою свіжістю рівні покоси.
Не стерти зі спогадів щастям наповнений день.
Хвилина, і знову ховаються впіймані миті,
Та все в голові не втамуються щемні думки.
Спасибі тобі, моя доле, за сонцем налиті,
За справжні, дитячі сільські, босоногі роки.
