Цю дату ми повинні пам'ятати,
А сталося це сотню літ тому.
В буремні дні схотіли об'єднатись,
Дві України у одну сім'ю.
В лиху годину сталася ця Злука,
Бо звідусіль вже ворог наступав.
Вожді не вміли, а народ не слухав,
Казав мене лише ніхто би не чіпав.
Та у житті так люди не буває,
Бо для байдужих в світі шлях один.
Хто боронити Неньку не бажає,
Ніколи вже не встане із колін.
Були в історії страшні сторінки,
Голодомор був, і колгоспи і ГУЛАГ.
Війна була, та не вмирала мрія,
Жевріла ще надія у серцях.
Здійснилось, ніби, вже здобули волю,
Поволі став народ вставати із колін.
Та знов забули ми про п'яту всі колону,
Яка нам палиці вставляє до коліс.
Яка "співає" нам про "мишебратья",
Казки розказує про " руській мір".
На кроці кожному норовить вкрасти,
І ворога у "гості" привести.
Та стільки ж їх терпіти будем?
Вже за полеглих серце не болить?
Коли вже зброю візьмемо у руки?
І рідний дім всі станем боронить.
