Не хочу і не можу відпустити.
Не хочу і не можу далі жити.
Ніколи вже не зможу все забути.
Навіщо я без тебе маю бути?
А сенс життя без тебе в чому?...
Я знову й знову вибігаю з дому.
Шукаю сонце на своїй дорозі,
Тебе шукаю, плакать вже невзмозі.
В долонях відчуваю подих вітру.
Як швидко закінчилося це літо.
І добре. Бо не можу дочекатись
Сестри-зими, щоб знову закохатись
В твоє волосся і бездонні очі,
Щоби відчути ніжний дотик ночі,
В свої обійми тебе палко загорнути,
Притиснути до себе, доторкнутись.
Побачить твоє серце у собі,
Подарувати свою душу лиш тобі.
Щоранку зустрічати погляд твій
І цілувати тіні шовковистих чорних вій,
Вуста, що схожі на весняний мед,
І руки-крила, як у птаха злет.
Залишити для тебе все тепло,
І на плече твоє схилить своє чоло.
Якщо могла б, подарувала цілий світ:
В північнім океані - -вічний лід,
У небі синоьму - хмаринку білу,
В саду зеленім - вишню спілу,
Повітря, сонце, квіти і весну.
Все, що захочеш, я віддам тобі одному.
Віддам. І тільки потім я навік засну.
Пробач, що у житті твоїм з'явилась.
Пробач мені, за тебе лиш молюсь.
Пробач мені, що так тебе любила.
Пробач, що так тебе люблю.
