«Сама втекла в сніги, у глухомань,
щоб віднайти душевну рівновагу,
а віднайшла гірку печаль світань,
і п'ю, немов невиброджену брагу»
#Ліна #Костенко
Щодня уперто йду, як на заклання,
аналізую прожите життя,
шукаю відповідь на запитання
про головне – «У чому винна я?»
Шукаю захисток в безлюднім місці,
не витрачаю час на метушню,
найкращі друзі – сонце, зорі й місяць,
їм довіряю серця маячню…
Саме втекла, можливо повернуся -
душевні рани сильно так ятрять!
Настане час - у вірші усміхнуся,
Мої думки інакше зазвучать…
