Місяць,наче скиба, зачепився в небі,
Кажуть, так зростає у своїй порі.
А мені, здається, щось таки підгледів,
Просто, сонно зирить помежи зорі.
Як земля зітхає щоденно від спеки!
Молодиться ж в сяйві місячного тла.
Ніби зовсім поруч, а такий далекий…
Й місячну доріжку хмара заплела.
У просторі ночі сіє таїною
Дивний світ незнаний, вічністю старий.
І укотре місяць картину двобою
Притаїв захмар’ям силует то чий…
Ночі невідомість приховала темінь,
Страхами засіла з кожного кутка.
Лиш ліхтар сліпує на алеї кленів...
Сполохом у тишу дихає з листка.
Радію,Світланко, порівнянню з Архипом Куїнджі. Небесний простір таки захоплює мене давно, прочитай мій невеличкий прозовий твір" Марево...", там я знову з небом розмовляю.... Зазираю я таки, там стільки таїни. Щиро вдячна за зустріч
Пиши, серденько, гарно ж як виходить. 
таємничо - захоплююче... 
