Можна дивитись у вічі коханим й казати:"Уже не люблю ", -
А на ранок жаліти п'яному, та тримати гординю свою.
Можна бачитись на свята( спільні друзі там, метушня)
І тинятись, мов в воду опущена. Сама не своя.
Можна пити літрами. Не спати все ж бо колись минає.
Так думаєш день, місяць, рік. Хтось перехворів давно, а в тебе не перегорає.
Можна пуститися в усі тяжкі. Зрештою хто і кому що винен?
Ви ж не заручені, не одружені, не обвінчані половини.
Можна сісти в вагон і мчатися світ за очі.
На кожній станції виглядати його /її на пероні в картатій сорочці.
Серце ніби вискочить зараз,так відчайдушно струкоче!Та завмирає...
Не він /не вона в схожій сорочці, когось тулить до себе й ридає.
Можна сни бачити такі емоційні, як не було наяву.
А прокидатися з думкою:"Чому я не так живу!?"
Можна почати палити. Спалити й себе й мости.
І на весіллі його/її зі сміхом штовхати гіркі тости.
Ну а можна ж було тільки сказати: "Пробач "-
Одне одному. Обійтись без ролей позивач і відповідач.
Зазирнути без докору в очі, там ніжності, мов в океані води,
Замість того щоб скніти самим. Ні туди тепер, ні сюди.
В тебе ж після не буде нікого ближче.Та і у неї теж.
Не тому, що з вами не так щось - рідніше уже не знайдеш.
Може бути на ніч хтось, на день, та не більше дня.
Тобі ж чхати навіть яке в нього /неї ім'я.
Якщо шлюб укладають на небесах - ви вже давно сім'я.
