|
Вже пізно так, що нараз - все почуєш,
Хоч нібито ще й не сплять, самотні ліхтарі...
І лише, ти у темряві римуєш,
Де слова і зорі - твої свідки й вартові...
Вже пізно так та ніч іще панує
І щось, тебе, у ній - знов чіпляє за живе...
Лиш час, застиг й здається не існує,
Та незабаром - й ніч в пам'ять, спогадом спливе...
Вже пізно так, що навіть зникли тіні,
Але щось знову, твій - пише й креслить, олівець...
Танцюють літери у мерехтінні,
І ніч питає - "Що це початок? Чи кінець?.."
Вже пізно так, а ти шукаєш рими,
Й кожне, твоє речення - то прихисток вагань...
Коли слова, поєднують причини,
З нічним маривом - всіх мрій, ілюзій та страждань...
Вже пізно так, ти ж в пошуках рятунку,
Свою душу виливаєш й стелиш на папір...
Ніч спогадом на л'є, знов келих трунку,
Й зникне... Лишивши вірш... Й аркуш наче сувенір...
Вже пізно так. Лягай, ти, краще спати,
Бо надранок, наче гумкою - все зітре день...
Але чуєш? Все ж варто дописати,
Чим знов, слова ховати - до заштопаних кишень...
Вже пізно так, хоч ніч іще панує,
Вона і тиша - твої наразі слухачі...
Віддай, нехай хоча б одна відчує,
Як тобі болить - не в день, а саме уночі...
Вже пізно так й нехай десь є помилки
І літери тягнуться до неба, як птахи...
Твоє сьогодні - тільки понеділки,
Повз всі далекі та ще незвідані шляхи...
ID:
801027
Рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата надходження: 28.07.2018 06:44:33
© дата внесення змiн: 28.07.2018 06:47:41
автор: Валерій Кець
Вкажіть причину вашої скарги
|
