Збірка ВІБРАЦІЇ ДУШІ. (травень 2018 р. ) Слово від автора.
Це не просто збірка лірики, це гімн коханню. Щоб він лунав у повний голос я включив сюди вірші написані у різні періоди життя. Деякі з них вже раніше були надруковані у збірках «Слова народжені в душі» та «Любов у трьох вимірах».
Я вважав, що до такої збірки передмова у вигляді авторського звернення буде недоречною. Тому запропонував в фейсбуці зробити це відомим публічним людям і не тільки майстрам поетичного слова.
Та не отримавши жодної відповіді на свою пропозицію подумав, а що можуть написати у передмові ці люди? Та чи були у їхньому житті подібні почуття?
Тому замість того, щоб хтось давав оцінку майстерності володіння поетичним словом, вживання поетичних образів та метафор, я вирішив написати кілька слів про почуття.
В українській мові є неймовірний синонім слова любов, це кохання. Але між ними є і величезна різниця. Адже якщо ми говоримо про свою любов до мами, рідної землі, членів родини чи просто інших людей, істот чи предметів, то слово кохаю, вживається тільки у разі наявності почуттів до коханої дівчини чи жінки. Любити можна все: солодощі, ковбасу, горілку, коштовності, але не кохати! Навіть по відношенню до
Бога ми говоримо про любов. Та лише по відношенню до дівчини чи жінки, ми, окрім любові, говоримо ще й про кохання. І це є найвищий ступінь інтимних почуттів.
Тож саме це багатогранне почуття, цей стан душі я намагався відобразити віршованим словом. Вдалося це мені чи ні, наскільки правдиво це і щиро, судити вже вам, шановні читачі.
І якщо після прочитання моїх громадянських поезій, віршів для дітей, про природу та на філософські теми у читачів практично не виникає питань, щодо причин та підстав для їх написання, то після прочитання лірики такі питання неодмінно виникають.
Читачам неодмінно кортить дізнатися, кому присвячені вірші. На ці питання я відповідаю, що вірші присвячені коханню. А чому у вас не виникали ці питання при прочитанні громадянської чи дитячої поезії та що переважна більшість лірики – це витвір моєї уяви, вібрації душі і ніяк не віршована автобіографія. Написання вірша зазвичай починається з двох строф, які десь там склалися чи нашептані згори і я ніколи навіть не уявляю, яким він буде, його розмір та закінчення. Але щоб писати про кохання, ця душа повинна бути ще й «хворою», хворою від кохання. А при написанні віршів для дітей, вона повинна бути дитячою, а громадянської поезії – патріотичною та українською.
Написання громадянської поезії, віршів для дітей, про природу та життя, неможливе без почуття любові, а лірики неможливе без почуття кохання. В ліриці фальш відчувається одразу. Щасливий той, хто хоч раз в житті пізнав це почуття, яке не йде ні в яке порівняння з жодним іншим, зберіг його в своєму серці. Тому при написанні лірики це збережене почуття є своєрідним камертоном, яке не дає звучати фальшивим нотам і пустослів’ю.
Тож читайте, порівнюйте зі своїми почуттями, і я буду щасливим, якщо мені вдалося зачепити найпотаємніші струни вашої душі, торкнутися вашого камертону.
Мирослав Вересюк
01.04.2018 р.
м. Вінниця
Хотілось би почитати, Мирославе, бо вірші про кохання- вічна субстанція! Шкода тільки, що в передмові Ви звузили значення гарного українського (і польського) слова "кохання"... Адже в літературі відомі такі словосполучення, як"кохана ненька, "коханий батечко", "кохана дитина", а історик, Перший президент України Михайло Грушевський, "кохався" не лише в політичі чи історії, але й у лінгвістиці. Це його слова, здається, чи слова його біографів! А ось "козатися в городі" не звучить! Все - в контексті! Тож кохайтеся й далі в поезії, Мирославе!
Дякую, друже за прочитання передмови та за такий її розбір. Я не претендую на абсолютну істину. Тим більше в понятті кохання та любові. Це безмежні почуття і кожен їх бачить та відчуває по своєму. А почитати - напишіть в чаті адресу, вишлю!
У Фейсбуці все замикається на коло друзів, а ми, може поки що, маємо окремі кола, то вибачте, пане, що я не читав ваше звернення.
Кохання... Є красивий суто український вираз: "Він кохається в мистецтві (чи ще в чомусь)". Можна сказати; "Він любить мистецтво", але тоді це тільки захоплення. А коли "кохається в мистецтві", то це вже фіксація того, що митець має суть свого життя, яке замикається повністю на мистецтво. Про вас можу сказати: "Пан Мирослав Вересюк кохається в поезії!"
Кохання...
На цьому світ так звично звучало/звучить/буде звучати "Я тебе кохаю так, як ніхто до мене не кохав!", тому що це є штамп, але кожний раз він має своє, суто індивідуальне насичення та зміст.Ви мимоволі примусили мене це зрозуміти, бо я на автоматі пригадав свою публікацію "Чоловіча любов" на шпальтах нашого Клубу і зрозумів що там саме це звучало.
Дякую вам.
Пане-друже Вікторе! Ваші коментарі завжди виважені і з філософським підтекстом та інколи містять неочікувані, але дуже вірні висновки. Після них я сам інколи іншим поглядом дивився на свої вірші. Ця збірка - моя давня мрія. І дуже добре, що мрія втілилася на папері. Там від першого і до останнього вірша - присвята коханню. Так! Всі ми звертаємося до цієї теми. Це тема вічна, як і саме життя.
І я Вам щиро бажаю, щоб ця тема. ще довго звучала у Ваших поезіях, що є сідченям юності душі. І нехай вона завжди буде такою!
Саме так. Це вже друга збірка з девяти, в назві якої є слово душа. Вірші написані без душі - мертві. Дякую ! 
