Жде сонях сходу сонця знов на стеблиному плечі,
Нижче схилив обличчя, він вже впадає в сни.
Квітка із золотими пелюстками спить уночі.
Тільки зірниця сходить, марно тремтять вони.
День. Сонце піднімається, вище пливе по небу.
Повертає враз голівку рослина за ним.
Неглибоким очам ще тепле кохання потреба.
Час образів, мрій малюнком лягає німим.
Вечоріє. Втомлене сонце заходить за обрій,
Щоб земля змогла спочити манить всіх краса.
Баче соняшник птахів, знає намір той недобрий,
Личко опускає. Зріє на листках роса.
Гарно описали життя соняха.
