Дань - спадкоємець престолу,
шанував при дворі своїм гідних.
Тому що мріяв про помсту
Іну немало злому.
Приходив до нього кращий
з всякої сотні відважних,
й так до вечора року
і знайшовся могутній Цзин.
Людина що благородна,
не пожаліє живіт за правду.
Взяв Цзин свій меч безцінний
й полишив Янь собі з тим.
Коні траурно-білі
на широкій дорозі заржали.
Це у гордому хвилюванні
не його вони проводжають?
Встали волосся дибки,
високо підняли капелюха,
а чи з такою-от міццю
ворог якийсь страшний?
Й ось вже п'ється прощальна чаша,
де Ішуй-ріка протікає.
І куди не поглянь усюди
усюди герої одні.
Там Цзянь-лі серед інших
б'є по струнах печальних.
Там Суп І, за ним слідом,
дзвінкоголосо співа.
І у тій пісні порив за поривом
переліта плаче вітер.
І у тій пісні розмах за розмахом
котяться хвилі важкі.
Шан - мелодія смутку -
будить струмками сльози.
Юй - наспів величавий -
крає душі усі.
Знав Цзин Ке у своєму серці -
піде й не повернеться знову,
але що ж - за тим неминуче
назавжди прославить себе.
Піднявся він на сидінні –
назад нізащо не гляне.
І ось стрімка колісниця
у володіннях Циня уже.
Влетіла, крутими шляхами,
тисячі стін оминувши.
Влетіла, позаду лишивши
тисячі й тисячі лі…
І розгорнута мапа,
і уже справа просить,
і володар злодійський
від Цзина тікає уже...
Ах, печаль мене мучить:
не був він майстром кинджалу,
дивовижну свою звитягу
не зміг довершити він....
Але та людина славна
нехай й не живе вже на світі,
буде тисячоліття
у думах нащадків все!