Я наш світ будував на прокуреній кухні в своїй голові,
Там серед саду, що весь у мріях порослий,
чотиривимірна юність, в неї порядки свої,
І поруч ми-аутсайдери беззмістовних рухів дорослих.
Ти і я два елементи - шкода, що це вже ціле суспільство,
Та я не хочу щоб тебе турбувала ця драма,
Твоя усмішка - причина мого божевільства і водночас моя своєрідна нірвана.
Ти станеш моїм маленьким
мейнстрімом,
Я-твоїм невдалим поетом на мінімалках,
душу холодну погрію теплотою віршів, а потім обіймом,
Без підказок в книжках і шпаргалках
Я стану абсурдністю розвитку твоїх власних думок,
страйком - проти боротьби картин і карикатур.
Поки В серці - любові несміливий струмок,
В голові - океани фігур.
Але я поплутав вдалий час та невдалий момент,
вони вибрали забудовника іншого
Тепер я, тільки недопоета забутий фрагмент, в самотності мрій
і нічого більшого.
