Буде розстріл, буде постріл…
Чорні плями в голові…
Здохнеш ти і сірий попіл
Розпорошиться в траві.
Ти забув… бо те, що сп№здив
На той світ не забереш.
І в раю не купиш місце
Та і пекло не зал’єш.
«Тож, за що!» - спитаєш тихо.
«Я ж, для живлення СВОЇХ!
Вкрав мільйон, так тож не лихо
Он їх скільки – нічиїх»!
Та твоїм нещасним дітям
Щастя, вкрадене не дасть.
Їм, зажерливим і ситим,
За ТВІЙ гріх відповідать.
Через рік, через годину,
Через пару поколінь,
Через тебе вони згинуть,
Марами підуть у тінь.
А твоє нікчемне ім’я
Буде прокляте повік.
І згниє, як суче вим’я
Бо ти – стерво, чоловік.
Бо ти ліки вкрав у хворих,
У малих, майбутнє вкрав.
Заморив голодомором
Стариків, бо не до дав.
Ти землі собі «наха́пав»
Жадібна тварюка хвора.
Наче гла́дку жінку лапав…
Слину витри, ф-у, потвора!
На людських-бюджетних коштах
За кордоном бізнес маєш.
Але то, як жирні воші –
Їх під каптур не сховаєш.
Мало! Їж! Вдавися, курво!
Горе сієш - те й пожнеш!
Не минає то, за дурно.
Смертю взяв – життям верне́ш!
Тож кради, кради завзято,
Як «навозник» гній гребе.
Вже ідуть, мій друг лопата
І пістоль, вітать тебе.
Факт.
