Не Робесп'єр, не Драйзер, не Дюма,
Наполеоном не була ніколи,
Нічого в мене спільного нема,
Мабу́ть, ні з ким серед цієї школи.
Хода смішна, ледь згорблена, швидка,
А руки, мов відірвані від тіла,
Занадто емоційна і важка,
Хоч зла нікому, справді, не хотіла.
Чоло високе зморшками взялось,
І форма брів доволі специфічна,
Не раз мені, повірте, довелось
Зустріти Долю, хоч вона трагічна.
Мене вважають дивною якоюсь,
Хоча живуть з моїх-таки ідей,
А я не можу бути не такою,
Що дуже схожа на малих дітей.
Я не люблю ні тиску, ні образ,
Ні зауважень, ні терпкого слова,
Я в голові тримаю стільки фраз,
Що не одна вже склалася з них мова.
Я відпускаю легко всіх людей,
Бо не люблю я ні за ким тужити,
Бо серцю мало обширу грудей,
Йому постійно хочеться творити.
Ніхто не розуміє тих причин,
Які мене штовхають до Науки,
А я скажу: багато є місцин,
Де тільки я почую ніжні звуки.
О, скільки ще не скорених вершин,
А десь чекають стомлені дороги,
Колись зросту я, може, на аршин,
Тісни́ми стануть батьківські пороги.
Я не люблю ні примусу, ні сили,
Ні звинувачень гострих і різких,
Мене вже люди, певно, утомили,
А я не можу не піти до них.
Я міс Любов, міс Ініціатива,
Захоплень, знайте, безліч маю я,
Нескорена, розумна, норовлива,
В мені течуть і ріки, і моря.
Фантазія та Логіка блискучі,
Все пояснити можу й довести,
Я щось шукаю, мов колись Веспуччі,
І як мені цей світ переплисти?
Куди звернуть, щоб не зійти з дороги,
Не допустити помилки в житті?
Я за́вжди вірю в близькість перемоги
Й у те, що Люди - Янголи святі.
Я не люблю обмежень, болю, зиску,
Вимог, диктату, гордості та сліз
Люблю комфорт - не ілюзорність блиску,
Люблю солодку музику беріз.
Я не люблю страждань, зізнань і міри,
Ненавиджу приховану брехню,
Бо я це я, це вічний символ віри
В те, що Наука знищить маячню.
А найстрашніше - закиди та до́кір,
Які в мені пробуджують той гнів,
Який чомусь породжує жорстокість
І позбавляє спокою та снів.
Коли сварюся - стукаю дверима,
Пробачень після цього не прошу,
На світ дивлюсь я іншими очима,
Його з собою повсякчас ношу.
Я вірю в Розум розумом дитини,
На людях я не знаюся, на жаль,
Але малюю я нові картини,
Бо все ніяк не скі́нчиться скрижаль.
Оце й усе - я все вже розказала,
Тепер самі́ Ви визначте мій тип,
Мене ж ніяка сила не зламала,
Не вбило зло - душі свинячий грип.
Я зрозумію кожне Ваше слово,
Його до сивих райдуг віднесу,
Бо в мене за́вжди все в житті чудово:
Уміє серце бачити красу.
ID:
785996
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 04.04.2018 12:03:20
© дата внесення змiн: 04.04.2018 12:09:06
автор: Lina Queen
Вкажіть причину вашої скарги
|
Оригінально. Цікаво. 
