День зрілий осінній. Діждались - вже вересня вінок.
У сумнім вітру голосінні ще чути спів пташок.
Ще сонце усміхається, світлом торкнеться землі,
Але чутно у повітрі сумний клич од журавлів.
Вже не те що теплим літом, – ключем вирує життя…
Земля щедро оповита блаженним дивним чуттям.
Нині народ благословляють, шлють молитви щирі
Нерозлучні три сестриці - Любов Надія й Віра.
Що сказать, простому люду без сестер не обійтись, -
Щоб складалось добре всюди має Віра прорости,
В серці корені пустити, вглиб у душу увійти.
Бо без Віри як же жити? Як зневірившись іти?
Вона серце наповняє нам твердістю і світлом.
Збудеться все, як бажаєш, лиш треба потерпіти.
Треба сил докласти власних, щоби здійснилась мрія.
Не зректися нам щастя свого поможе Надія,
Бо всюди прокладе дорогу, навіть там де важко.
Часом ніжна, часом строга, та вільна, наче пташка.
Невидима і невагома, в повітрі ширяє,
Коли потрібна допомога - на плече сідає.
Проникає швидко в серце, у думки і свідомість.
Там де Віра похитнеться - Надія не підводить.
Крила нові нам чіпляє і обрії запалить,
Прожене зневіру далі, - туди, де все лукаве.
Буде поруч кожну хвилю підтримувати вдячно,
Щоби дорогу, ту до мрії, ми пройшли не впавши.
Із Надією і Любов ітиме завше разом,
Щоб життя ясніш було без біди і образи.
Ця сестриця шлях буде свій стелити пелюстками,
Де зерно крихке мале згодом виросте плодами.
Взаємним огорне і щирим почуттям дорогу,
Щоби обрану стежину геть минали тривоги.
Як станеш поважати сестер оцих нерозлучних, -
У житті завше будеш мати їх помІчну участь.
30.09.2017
Руслана Ставнічук (с)
