Не вітри сердиті віють,
Все руйнують на путі –
То війна… Й сини сивіють,
Хоч такі ще молоді.
І не ворон в лісі кряче –
Доля плаче козака:
Кров із серденька гаряча
Кропить тіло і стіка.
Чула мати лихо з сином
І за кілька сотень миль,
І молитвою просила
Бути й ворогів людьми.
І Всевишнього благала,
Щоби війни зупинив,
Щоб не плакали кохані
І не падали сини.
Не сніги упали в коси –
То в матусі сивина,
А із нею рання осінь,
Бо пройшлась по ній війна.
Не дощі зросили очі,
Донедавна голубі, –
То сльоза, що дні і ночі
У чеканні і журбі.
28.03.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
Не сніги упали в коси –
То в матусі сивина,
А із нею рання осінь,
Бо пройшлась по ній війна. Щемно до болю,Ганю, і коли вже цій війні настане кінець...
Не сніги упали в коси –
Щемно до болю,Ганю, і коли вже цій війні настане кінець... 
