«Ченці волохатими пальцями
Книгу розкриють свою вересневу…»
(Пауль Целан)
Написано в мій день народження, коли мені виповнилося 103 роки. Подумав про це число трьохцифрове і жахнувся. Хоча чого б то… Хіба що припустити, що все було недаремно…
Зазираю нишком:
Що пише він там –
Той старий у дзеркалі:
Які вірші водить-виводить
Навпаки-навиворіт?
Хотів би хильнути з ним
Чарочку задзеркального віскі,
Але де там…
Тільки кажу йому –
Потойбічному:
«Ти був рудим
Наче весняне сонце,
Став білим –
Норвезьким полярним пугачем,
Навіщо мене так покарано
Чи то нагороджено:
Таким віком безкраїм
Чи то нескінченним?
Певно, щоб бачив
Жахіття й марноту
Світу сього недоладного
І журився,
Над руїнами слухав вітер,
Над пусткою співав мовчанням,
Над прірвою казав,
Що всюди порожньо,
А не тільки в безодні темній
Небуття вічного,
Над травою промовляв шовколистяно
Зачесував її розпатлану,
Згадував, хто лежить під нею
Чи то зіллям зеленим – папороттю
Із землі проріс буттям новим,
Чи просто думав-гадав чому
Тобі свідком бути судилося
Мовчазним свідком відчаю…»
Доброго ранку! Прийміть і від мене вітання з нагоди Дня народження. Радуйте і дивуйте і надалі всіх своєю життєстійкістю, любов'ю до життя,до її величності ПОЕЗІЇ. Здоров'я Вам та творчої наснаги!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Утомився літати, потойбічний світ слухає
І ізвідти верлібрів плете візерунки.
Десь у горлі дзижчить незамовкною мухою
Невідпитий ковток задзеркального трунку.
Не спішіть, Чаклуне, там - за дзеркалом - тісно...
Просить простору папороть
Нині і прісно...
(світлина вражає)
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Здоров'я Вам та творчої наснаги!
Дякую за такий поетичний відгук! 
