Кістлява голоду рука
На Україну замахнулась,
Гадала, волі дух зляка,
Аби Кремлю ще нижче гнулась.
Такий був мирний хід війни,
Коли лягало нас мільйони,
Та родовід наш все ж не зник –
Нові устали батальйони.
Хоч нелегкий чекав нас путь:
Війна, знов голод нас точили,
Та позбавлялись таки пут
Й зростали крила над плечима.
Війна йшла в душах і серцях
Й нові шукала знову жертви.
Чого війна вартує ця,
Це знають і живі, і мертві?
Нема у світі ланцюгів,
Щоб волю нашу закувати.
Вони – то атрибут рабів.
Нам шлях до світла торувати!
Не сміймо ж правди забувать,
Чого вартує наша воля.
І у ділах – не на словах
Плекаймо Україні долю!
23.03.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
Не сміймо ж правди забувать,
Чого вартує наша воля. Хіба ж можна забути усі безненинні жертви війни, цю кров молоду, від якої уже стогне земля, всотуючи її в себе. Забувши це, ми перестанемо бути народом.
Я читала про генну пам'ять.Не усвідомлюючи того таке пам'ятають декілька наступних поколінь. 
