Губецькому Андрію присвячую:
Чомусь не пишеться мені -
Немає слова.
Чомусь так важко на душі -
Якась тривога.
Заходжу знову на Фейсбук
В твою сторінку
І чую опускання рук -
Стає так гірко.
Дивлюсь поради для бійців:
Як вижить треба,
Як оминути снайперів -
То є потреба.
Поранених спасати як,
На полі бою.
На серці вже стає ніяк
І рани гою.
Надію маю я в душі,
Що ти спасешся.
Про брата пишу я вірші -
Вже не вернеться.
Перед тобою брат пішов
Нас захищати,
Але назад вже не прийшов -
Дарма чекати.
Загинув брат твій у АТО
І став Героєм.
Хоч жить хотів, поліг проте
На полі бою.
Тепер вже ти туди пішов
І серце плаче.
О, хоч би ти живим прийшов,
Бо як інакше?!
О, дай же, Боже, сили нам
Це все терпіти
І розуму тим ворогам -
В них також діти.
Скажіть: коли до них дійде -
Війна – погано.
Їм бумерангом хай верне
Розплату гарну.
Вже віділлються їм усім
Ці наші сльози.
Хай будуть живі всі бійці
Й мине загроза.
Не вистачить всіх слів, щоб все це передати,
і немає слів, щоб щось сказати,
але жити треба,
і вдивлюючись у небо,
себе питаєш, жити як?
і відповідь у серці, - якось так...
Шкода, що в нашій країні стає все менше і менше людей, яких не зачепила війна. Вірш від душі.... Більш нема що сказать